Розвиток галицьких міст, наділених високою милістю короля польського Сигізмунда I (1467 – 1548) Магдебурзьким правом, не забарився позначитися на процвітанні всього краю. Однією з тих, хто оцінив переваги економічної ситуації в польських містах, що склалися на зламі другого тисячоліття, та змогла скористатися її перевагами, була єврейська громада.
У Бережанах отримали нову систему міського самоврядування в 1530 році, а вже через тридцять років (1563) в документальних джерелах зустрічається перша згадка про поки ще нечисленну (в п‘ять родин) єврейську громаду. Першим офіційним духовним керівником громади, яка збільшувалася з кожним роком, був Мордехай ГаКоен ( ? – 1630).
Вже у 1670 році в Бережанах проживало близько 100 родин (20%), в 1764 році - 1297 євреїв, в 1870 - 3347 (37,5%), в 1875 - 4021 (43%), в 1880 - 4712 ( 43%), в 1890 - 4695 (42%), в 1900 - 4395 (38,5%), в 1910 - 4582 (36%), в 1921 - 3582 (35,5%), в 1931 - 3670 євреїв.
У середині XVIII ст. євреї володіли всіма магазинами на центральній площі, займалися лихварством, оптовою торгівлею сільськогосподарською продукцією з Гданськом і худобою з Сілезією, брали участь у великих ярмарках у Польщі.
З 1638 р. у Бережанах існувала самостійна єврейська громада. Але по закінченні яких-небудь трьох чвертей століття кількість єврейських сімей збільшилася в рази до декількох десятків (більше п‘ятнадцяти відсотків міського населення), що настійно вимагало створення єдиного духовно-культурного центру вже самостійної громади, яким в 1638 році стає побудована біля самих міських рубежів всередині фортечної стіни серед іудейського кварталу синагога.
Благодатний бережанський торговельно-економічний клімат призводить в міські стіни все нових і нових ізраїлевих синів, що освоюють численні міські професії (торговці, ремісники, лихварі, візники, медики, адвокати). Будівля спочатку невеликої синагоги перестала вміщати всіх членів громади, що значно збільшилася (третина міського населення). У 1718 р. на її місці була зведена нова, більша за розміром синагога, яка названа Великою синагогою. Близько синагоги були побудовані міква і лікарня.
Про домінуюче положення в міському товаристві Бережан іудейської громади говорить той факт, що торгові місця центральної Ринкової площі суцільно належали її членам, так само як і 20% лісових угідь і 12% сільськогосподарських земель в окрузі. Це та збільшення частки єврейського населення до сорока відсотків від загального числа городян у другій половині XIX сторіччя не могло не позначитися на міському самоврядуванні – за неписаним законом мер обирався лише з числа обраного народу (з 1874 року). Головний же храм при такій фінансовій підтримці лише розквітав рік від року.
Під час Першої Світової війни будівлю синагоги спалили, але після цього синагогу відновили, і сюди повернулося багато євреїв. Тут навіть з'явилися нові будівлі — бібліотека та школа «Габанус», де викладали на ідиш. Однак дуже скоро на зміну епохи процвітання прийшов період гонінь, який почався 20 вересня 1939 зі вступом у місто частин Робітничо-селянської Червоної армії, яка сіяла на своєму шляху занепад старого світу – радянська влада виселила з великих міст більшу частину єврейського населення, біженці ж були змушені шукати притулок в селах і невеликих містечках. У Бережанах їх заступницею і місцем тимчасового притулку стають на перших порах синагога і спорожнілі стіни закритої школи “Габанус”.
Але під час Другої Світової війни, коли єврейську громаду в прямому сенсі знищували, з бережанського суспільства розстріляли близько трьох з половиною тисяч євреїв.
Головний же іудейський храм міста було віддано в розпорядження торгових працівників відразу по вцарюванню у місті радянської влади, використовуючи його під складські приміщення. А проведена з метою покращення виконання покладених на будівлю обов‘язків модернізація середини 50-х ХХ століття поставила крапку в долі синагоги, яка через неякісно проведених робіт з перепланування почала руйнуватися, доживаючи свої останні дні на задвірках історії. Вже повністю втрачено східну стіну, покрівля місцями обвалилася, внутрішнє оздоблення безповоротно знищено.
Колись в старій синагозі молилися і навчалися, а потім тут просто розмістилася автотранспортна база. Будівля синагоги привертала увагу пишністю і внутрішнім убранням, але сьогодні залишилися тільки святі руїни.
Тоді в радянські часи в приміщеннях, де колись учні пізнавали основи ідиш, розквартирувалася місцева автотранспортна база. Так і понині в класах колишнього “Габануса” стоять автомобілі, власникам яких і невтямки, яке святотатство вони здійснюють.
Серед видатних рабинів Бережан були рабин Ієгуда Коген і рабин Мойше (пізніше головний рабин Львова). У 1670-х рр. рабинами були Цві-Гірш (пізніше головний рабин Дрогобича), а в 1690-1700 рр. - Іцхок Краковер, в 1700-1840 рр.- рабини з родини Гальперін. З 1843 р. рабином Бережан став Шлойме Клугер, «магід з Бродів», в 1865-70 рр. - Іцхок Шмелькіс, з 1870 р. - Шойлем-Мордехай Швадрон («Магаршам») (? -1911), що вважався одним з найбільших релігійних авторитетів того часу. У 1850-х рр. Мешулам-Шрага-Файвіш Гальперін (1810-1874) заснував у Бережанах хасидську династію. Після його смерті головою династії став його син Аврум-Зерах-Ієгуда, потім його онук Йоель (1887-1954, США).
Список використаних джерел
1. Вікторія Шовчко Бережанська синагога / Інтернет-проект "Zabytki". 2. Синагоги України. Каталог / Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. - Число 9. Спеціальний випуск. - Львів. 1998. 3. Інтернет-проект "Мой штетл". 4. Велика синагога в Бережанах [Текст] / О. Бойко / Пам'ятки України : історія та культура. - 2013. - Спеціальний випкск № 2 (191). - С. 50-55.