На Краківському ринку в наші дні бурхливо йде торгівля. Жодного фізичного натяку не залишається над землею на величезний та старовинний єврейський некрополь під ногами. Старовинний єврейський цвинтар, що існував з 1348 року, був знищений під час Голокосту та пізніше, при сталінському режимі, замощений бруківкою. Час від часу тут продовжувалася забудова, а спроби зберегти його постійно стикалися із браком політичного та фінансового капіталу – що в пострадянській бюрократії Україні часто є еквівалентними поняттями.
Цей львівський цвинтар є особливо прикрим прикладом проблеми, що існує з пам’ятками єврейської спадщини в цій країні: кількість та обсяг таких пам’яток набагато перевищує можливості єврейського населення, що постійно скорочується, для їх збереження.
Перед Другою Світовою війною дирекція старовинного єврейського кладовища у Львові на вулиці Шпитальній (нині Базарна) стверджувала, що найбільш стародавні надгробки на ньому датуються XIV-м століттям.
Карта, що вказує на місце розташування старого єврейського цвинтаря у Львові (нині - територія Краківського ринку)
Історики не підтверджували цього факту, так як написи на старовинних надгробках важко було розібрати. До того ж дату смерті в той далекий час писали не літерними зображеннями, що несуть числове навантаження, а прописом, що ще більше ускладнювало їх прочитання.
Старовинне єврейське кладовище, вхід на яке здійснювався з вулиці Шпитальної (нині Базарна), 1920-ті роки. З колекції скляних негативів Львівського історичного музею
Перший документальний запис про єврейське кладовище у Львові від 27 травня 1414 року був знайдений директором Львівського історичного архіву Олександром Чоловським в "Книзі міських приходів і витрат, 1404-1414 рр." [1]. Згодом, співробітник історичного музею Рудольф Менкицький виявив запис про оплату за єврейський цвинтар у розрахунковій книзі Львівського магістрату, датованій 1480 роком. Там було написано: "Євреї зобов'язані платити за ділянку під цвинтар щорічно половину міри грошей (30 польських грошів) в міську касу в день св. Михайла". Територія, на частині якої знаходилося єврейське кладовище, були подаровані Львову польським королем Владиславом Ягелло 18 вересня 1415 року і називалися "обіжарами", тобто тими, що оточували місто [2]. Таким же терміном називалися ділянки землі, не пристосовані для землеробства і розташовані на ламаному рельєфі або на схилі гори. Саме на такому місці і знаходиться старовинне єврейське кладовище.
Сторінка з книги Львівського магістрату 1480 року з записом про оплату євреями за кладовищі
(ЦДІАУ, ф. 52, оп. 2, д. 698, л. 403)
Більшості провінційних єврейських громад аж до кінця XVI-го століття не дозволялося мати свої кладовища. З цієї причини в період пізнього середньовіччя старовинне єврейське кладовище у Львові стало місцем вічного спочинку для всіх євреїв Галичини.
Воно перетворилося на своєрідний пантеон, де спочиває багато єврейських діячів тієї легендарної епохи:
рабин Леві бен Яків Кікінес (помер в 1503 р.),
рабин Кальман з Вормсу (помер 1560 р.),
рабин Ошер бен Іцхак ГаКоен (помер 1582 р.),
реб Ісаак Нахманович - меценат будівництва синагоги "Турей Загав" ( "Золота Роза"; помер 1594 р.),
"Золота" Роза бат Яаков (померла в 1637 р.),
рабин Йегошуа бен Еліягу Фальк - ректор Львівської єшиви (помер 1614 р.),
рабин Авраам Раппапорт Шрензелс - ректор Львівської єшиви (помер 1651 р.),
рабин Давид бен Шмуель ГаЛеві ( "ТаЗ"), автор "Турей Загав" ( "Золоті рядки"; помер в 1667 р.),
мученики за віру, страчені у Львові,
Адель Кікенес з Дрогобича (1710 р.),
брати-рабини Хаїм і Йона Райцес (1728 р.),
рабин Хахам Цві Ашкеназі (помер 1718 р.),
рабин Хаїм бен Сімха Раппапорт, що наклав херем на франкістів (помер 1771 р.),
рабин Яков Оренштейн (помер 1839 р.),
рабин Йосиф Саул Натансон - ректор Львівської єшиви,
рабин Авраам Кон, отруєний релігійним фанатиком в 1848 році.
У центрі кладовища перебував ряд з 129 могил жертв єзуїтського погрому з датою 1664 рік і написом на надгробках "святий" [3].
Надгробок (мацева) Нахмана бен Ісаака Нахмановича (1616 р.). На звороті цього пам'ятника є епітафія дружини Нахмана Рози, відомої під ім'ям "Золотої" (померла 1637 р). Із зібрання скляних негативів Українського національного музею.
Багато надгробків мали характерні символи: благословляючі руки - символ когенів, дзбан і глечик - символ левитів (представників коліна Леві), книги - символ вчених. А також родинні символи: ворон - родина Раппопортів, олень - Ашкеназі, голуб - Кікінесів.
У 1627 році плату за кладовище перевели в золото і підняли до 18-ти флоринів (грошова одиниця XVI-XVII-го століть) [4]. Можна припустити, що зміни в оплаті відбулися після покупки і приєднання до цвинтаря нових земельних ділянок в 1601, 1624, 1628 рр. [5]. За матеріалами майнового перепису 1766 р. складена карта Львова, яка на сьогоднішній день є найдавнішою і зберігається у Львівському історичному архіві [6]. На ній єврейське кладовище показано в сучасних межах. Серед будівель на його території можна бачити в південно-східній частині обриси цвинтарної синагоги.
Крім синагоги, в східній частині кладовища знаходилися предпохоронне приміщення "Бейт Тахара" і будівлі похоронного суспільства "Хевра Кадіша" зі стайнею, побудовані в 1795 році [7, с.90]. У 1804-1807 роках в південній частині цвинтаря помістили єврейський шпиталь, який раніше знаходився в єврейському кварталі центральної частини міста [7, с.69].
У серпні 1855 року під час епідемії холери кількість поховань на єврейському кладовищі доходило до 15-ти в день. Це стало причиною закриття старого кладовища і відкриття нового єврейського кладовища на Янівському передмісті на так званих "Піліховських полях", де воно знаходиться до теперішнього часу [8, с.46].
Однак, лиху долю кладовищу принесла спочатку нацистська окупація, під час котрої в 1942 році почалась його ліквідація. А остаточно єврейський цвинтар знищила вже радянська влада Львова, що вирішила звести на його місці ринок. Могильні плити ж почали використовуватись при різноманітних будівництвах. Відомо, до прикладу, що під час знесення пам’ятника Леніна на початку 1990-х років, було виявлено, що при споруджені постаменту під цей пам’ятник було використано єврейські надгробки, можливо саме з цього кладовища.
За підрахунками дослідників, протягом усієї історії існування єврейського цвинтаря, на ньому було захоронено близько 30 тисяч осіб.
У Львові Мейлах Шейхет, голова Громади "Турей Загав" веде боротьбу за відновлення цього цвинтаря та за збереження інших пам’яток єврейської культури з 1989 року.
«Вони не поважають право євреїв на володіння цим місцем поховань та на історичну спадщину, - заявив він. - Вони кажуть, щоб євреї заплатили за їх (ринку) переміщення. Це дуже образливо для єврейського населення».
Місцева влада запропонувала єврейській громаді заплатити суму в розмірі 12 мільйонів доларів за перенесення частини ринку.
Невеличка ділянка парку між ринком та старовинною єврейською лікарнею з південної сторони це єдина недоторкана ділянка, де, як вважається, спочивають людські останки. Решта місць поховань знаходиться під периферійними частинами ринку та закінчується перед центральною будівлею Краківського ринку.
Олександр Назар є Головою єврейського культурного товариства у Львові, що функціонує в одній з двох історичних синагог, що залишилися в місті. Він повідомив, що надмогильні плити були звалені в купи відходів, коли робітники почали трощити фундамент ринку під час його розширення в 2000-х роках.
«Коли ринок почав розбудовуватися, вони почали руйнувати старий фундамент, причому цей фундамент був зроблений з великої кількості цегли, а частиною його були… мацеви (надмогильні плити), - сказав він. - Вони викидали їх, як сміття. У виправдання можна сказати, що робітники «не розуміли, що робили».
Надмогильні плити потім знайшлися в купі уламків, які планувалося використати як будівельний матеріал.
«Коли ми знайшли їх, то почали переносити ці уламки назад до єврейського цвинтаря», - продовжував Олександр.
На думку радянських керівників пласкі, важкі надмогильні плити могли послужити будівельним матеріалом, тому, вірогідно, багато їх було вивезено з цвинтаря та використано для іншого будівництва в місті.
У Львові надія на перенесення Краківського ринку виглядає примарною. Відповідаючи на прохання української газети прокоментувати ситуацію, представниця ринку заявила, що «не буде ніякого перенесення ринку і мрії, про які ви говорите, ніколи не здійсняться. Ринок працює і працювати він буде далі», - додала вона і поклала слухавку.
Мейлах Шейхет каже, що найближчими місяцями планує подати новий позов із вимогою перенести ринок.
Однак обсяг і кількість єврейських пам’яток в Україні, здається, успішно протистоїть розрізненим зусиллям таких відданих цій справі людей, як Мейлах Шейхет.
Міська влада не погоджується забрати торговицю із кладовища, адже отримання прибутку в часи влади корупції є важливішим, ніж вшанування пам'яті тих, хто спочили тут навіки, прославили місто та збагатили єврейську культурну спадщину всього світу.
Джерела
- Еврейский Львов: А идише Лемберг
- A. Czolowski, "Pomniki dzejowe Lwowa", Lwow, 1896, t.3, s.11, 12.
- ЦДІАУ (Центральний державний історичний архів України), Львів, ф.129, оп.3, д.268, лл.1, 2.
- Jakob Schall, "Po zabytkach zydowskich m. Lwowa", Lwow, 1935, str.30, 60.
- ЦДІАУ, Львів, Ф.52, оп.2, д.735, л.614.
- M. Balaban, "Zydzi lwowscy na przelomie XVI-go i XVII-go wieku", Lwow, 1906, s.206.
- ЦДІАУ, Львів, ф.742, оп.1, д.870 "А", л.V.
- M. Balaban, "Dzielnica zydowska jej dzieje i zabytki", Lwow, 1909, s.69, 90.