У 1730 році, після отриманням Туркою Магдебурзького права, останній і найпрогресивніший власник цієї землі - Антоній Каліновський, запросив до міста 25 іудейських сімей. Це було зроблено для того, щоб розвинути в місті здорові комерційні відносини і надати йому європейського блиску. Для запрошених євреїв були приготовлені новозбудовані будинки, синагога, школа, друкарня. Їм були надані пільги на комерційні операції і виділена земля під єврейське кладовище. Точна дата закладення окописька залишається невідомою, хоча більшість джерел визначає орієнтовний термін створення міського єврейського цвинтаря 19 століттям.
Кінцеве формування території окописька відбулося на початку 20 століття, після того як у 1903 році єврейська громада міста Турка отримала незалежність. На цей період припадає і найактивніший час функціонування окопища, що було зумовлене інтенсивним збільшенням єврейської громади міста: У 1921 році в Турці проживало 10 тисяч жителів, з яких 4200 були членами юдейської громади.
Некрополь розташований на схилі гори, яка височіє над Площею Ринок, історичним центром міста безпосередньо біля базару. Їх розділяє річка Яблунька і невеликий підйом. З вершини гори, на якій розташована центральна частина єврейського кладовища, відкривається вражаюча панорама міста і його околиць. Місце розташування окопища в Турці вибрано у повній відповідності до єврейської традиції: річка була символічною межею між Царством мертвих і живих, а підйом вгору утруднював рух людини в інший світ, до смерті. Хоча місцеве населення, ті ж бойки і поляки, трактували такий вибір місця для цвинтаря по-іншому: мовляв, хитрі євреї спеціально ховають своїх небіжчиків поближче до неба і на південній стороні, аби в день Страшного суду вони перші побачили схід Сонця і чимшвидше зайняли чергу в перших рядах. Особливістю Турки є те, що усі міські цвинтарі — спільне українське та польське, як і єврейське - розміщені поруч.
Територія єврейського кдадовища займає майже весь південний схил гори та центральну частину її вершини, має площу близько 600 квадратних метрів. Частина цвинтаря, розташована на схилі, густо заліснена насадженнями смерек і кущів. У верхній, центральній частині, яка займає плато гори збереглися центральна вхідна брама і залишки кам'яної стіни, що відгороджує кладовище від вулиці А.Шептицького.
Чорний період для городян і активне зростання єврейського кладовища пов'язаний з німецькою окупацією в місті. У 1941 році на території місцевої синагоги фашисти створили обнесене колючим дротом гетто. Звідси шлях полонених з січня 1942 р. пролягав до місць страти — на цвинтарі — кіркут, або як місцеве населення називало окопище, інших під конвоєм вели на околицю міста - поле Гриньове. Як правило, ніхто із жертв не мав можливості чинити опір. Їх заставляли самим викопувати собі ями, а потім фашисти проводили розстріл. Одні падали до них від куль, інших закопували живцем. Після таких екзекуцій ще довший час здригалась земля над невинно убієнними.
В серпні 1942 р. німецькі окупанти вивезли до табору смерті в Белжець близько 4000 євреїв, в тому числі і з Турки. В грудні 1942 р. решту турківських євреїв було депортовано до гетто в Самборі. Фактично в цей час кладовище припинило своє функціонування через знищення чи еміграцію єврейської громади з міста.
Після війни представники радянської влади і комуністичні функціонери з незрозумілих причин вирішили приховувати злодійства фашистів та активно сприяли руйнації кладовища: відразу по завершенню війні при встановленні пам'ятників раднським воїнам-визволителям у центрі Турки використовувалися унікальні декоровані мацеви з єврейських могил, а на початку 1960-х рр. територія штучних поховань була штучно озеленена. Тільки в 1991 році, коли СРСР припинив своє існування, біля центрального входу кладовища зусиллями Мейлаха Шейхета і родини Шрайбер було встановлено меморіал жертвам фашизму, очищено центральний вхід і мацеви.
На кладовищі збереженими (з різним ступенем руйнування) залишилося близько 90 мацев, більша частина з яких знаходиться у частині з зеленими насадженнями. Збереглася низка ранніх (прямокутні стели без декору) та пізніших (стели з символічними образами та написами) пам'ятників. Тексти на стелах збережені частково, але іноді з них можна дізнатися дати народження та смерті й імена єврейських мешканців міста. На чоловічих надгробках зображені, як правило, леви, а на жіночих — птахи та менора. На частині пам'яток добре збереглися елементи єврейської символіки: дерева, виноградні грона, гірлянди.
Єврейське кладовище сьогодні є однією з найбільш важливих і історично значущих пам'яток Турки.
Джерело: wikipedia.org