Підписатися на розсилку

Пошук

Минуле єврейської громади Жидачева

Перша згадка про побут євреїв у Жидачеві датується 1450 роком. В ній говориться про збирача податків Галицької землі Самсона з Жидачева. Цей заможній та впливовий чоловік в 1461-1463 роках утримував у заставі три села: Середнє Старе, Середнє Нове та Ольхівець. В 1469 році він був коломийським митником, а в 1472-1473 роках Самсон взяв на відкуп волинську жупу, на якій організував видобуток та варіння солі.

Про євреїв міста Жидачева та інших міст цієї землі згадується у розпорядженні польського короля Зигмунда І від 03.07.1521 року, де він наказує збирачам податків знімати з євреїв мито в розмірі, який було визначено на сеймі в Бидгощі. Згідно з реєстром королівських податків з 1538 року, в Жидачеві проживало 9 єврейських родин. Для порівняння можна навести дані міст: Галича, де мешкало 13 сімей, та Львова – 78 родин. Таким чином, в першій половині ХVІ-го сторіччя в Жидачеві проживало близько 50-ти євреїв.

Хоча король Зигмунд І дозволив в 1546 році проведення в Жидачеві трьох ярмарок на рік, через татарські наїзди на галицькі землі та різні обмеження в праві на ведення господарської діяльності, кількість євреїв в Жидачеві зменшувалась. В 1629 році в місті залишалась тільки одна єврейська родина. Відродження єврейської громади в Жидачеві мало місце наприкінці 60-х років XVII-го сторіччя. 14 квітня 1671 року польський король Міхал надав право євреям Жидачева займатись орендою, пропінацією та торгівлею. Це сприяло розвитку місцевої єврейської громади, члени якої через певний час в деяких галузях господарства посіли в місті домінуюче становище. В 1728 році місцеві міщани Хайновський і Сурський, не витримавши конкуренції поскаржились в староство на євреїв Зусмана, Шмуйла Локая і на всю жидачівську синагогу за те, що вони утримують монополію на виготовлення пива та горілки. Починаючи з 1708 року євреї не давали завозити в Жидачів спиртне. А це було збитково, оскільки з 1702 року в місті дозволялось проводити вже 4 ярмарки.

Наприкінці двадцятих - початку тридцятих років XVIII-го сторіччя, у Жидачеві будується відома дерев’яна синагога, подібна до Ходорівської або Берездівської, які є майже на 90 років старшими. Згідно з даними австрійської комісії від 14 серпня 1927 року жидачівська синагога мала на час опису близько 100 років. Цікаві відомості про жидачівську синагогу наводять в своєму повідомленні місцевий староста Якуб Чехович, який 27. 08. 1790 року писав, що божниця розташована в місті на 64-му лані та знаходиться під протекцією місцевої влади. Вартість будівлі Чехович визначив у 2000 флоринів.

Так само, як і в розташованих неподалік від Жидачева дерев’яних синагогах Берездівців і Ходорова, інтер’єр місцевої божниці був прикрашений яскравими розписами. У міжвоєнний період дослідники відчитали дату їх створення – 1809 рік. Мотивами розписів були традиційні зображення: біблійних тварин, орнаментів, гебрейської каліграфії, якою писалися уривки з Тори, краєвидів Святої Землі та Ієрусалиму.

Алоїз Брієр у своїй книзі "Дерев’яні синагоги Польщі" стверджує, що персонажами розписів в Жидачівській синагозі були навіть людські істоти, зображення яких в юдаїзмі заборонено. Тому їх обличчя замалювали за наказом рабина. Відомі дослідники – подружжя Пехотків – вважають, що подібність стильової манери письма єврейських  художників, які розписували дерев’яні божниці Ходорова, Безрадівців, Жидачева та інших містечок Західної України, професійна спадковість ремесла – дають підстави вважати, що в середині XVIII-го сторіччя поблизу Львова існувала своєрідна малярська школа з оздоблення синагог. На підставі вищенаведеного можна припустити, що жидачівську божницю розмальовувати ті ж самі майстри, які залишили по собі неповторні творіння  в ходорівській синагозі, а саме Ізраїль Лісницький з Яричева і професор-реставратор Батовський (1910 рік).

В 1765 році в Жидачеві проживало 199 євреїв. Зберігся поіменний перелік єврейських родин Жидачева, які проживали в шести районах міста, датований 02.09.1790 р.

Кінець вісімнадцятого сторіччя пов'язаний з діяльністю в Жидачеві хасидського цадика Цві-Гірша. Він народився в 1761 році, в родині Ісака-Айзика та Хінди Айхенштайн. Цві-Гірш з Жидачева відомий не тільки як духовний лідер єврейської громади, а передусім як вчений-талмудист, який за методою своїх західноєвропейських попередників Абрагама Ерейри та Мойсея Хаїма Луцатто, намагався систематизувати терміни та поняття Кабали. Він є автором декількох релігійних творів, що залишаються актуальними і до нашого часу, зокрема "Сур Мера Веосе Тов", який був виданий в 1834 році у Львові, за 2 роки до смерті жидачівського цадика. Його наслідував син старшого брата Беріша Ісак-Айзик Айхенштайн, який також користувався чималим авторитетом серед прочан. Ще один брат Цві-Гірша Жидачівського Моше посів місце рабина у Самборі. Другий брат Сендер заснував сім’ю цадиків у Комарно. Племінник жидачівського цадика Йегуда-Цві був рабином в Роздолі. Ще один його племінник Нафталі-Гірш згодом заснував сімю цадиків в містечку Ропшиць.

Серед численних документів Галицького намісництва є звернення єврейської громади Жидачева, датоване 20 квітня 1828 року, з проханням продовжити дозвіл на утримання релігійної школи в будинку № 292, якою керував вищезгаданий Нафталі-Гірш. Серед п’ятнадцяти підписів можна виділити імена родича жидачівського цадика  Йосифа Айхенштайна та зятя Цві-Гірша – Нафталі Лабина. На листі чітко вирізняється печатка єврейської громади Жидачева з івритськими написами. На кадастровій карті Жидачева з 1850 року позначено будинок № 292, який знаходиться в південній частині міста біля річки Стрий.

Окрім релігійної школи, збереглася згадка про світську єврейсько-німецьку гімназію в Жидачеві з 1787 року, в якій навчалось близько сотні учнів з цілої округи.

Ще однією єврейською пам’яткою Жидачева є оповитий серпанком легенд цвинтар, розташований на північній околиці міста, найдавніші надгробки якого датувались другою половиною XVII-го сторіччя. Одна з легенд розповідає про Гірша Кадойша, в якого, ніби-то, закохалась володарка Жидачева. Однак, не дочекавшись взаємного почуття, вона наказала спалити Гірша на багатті. На цьому цвинтарі спочивають відомі рабини та цадики з родини Айхенштайн. Колись над похованнями найвидатніших релігійних авторитетів ставили огель (каплички). Під час Другої світової війни цвинтар був понівечений, а у повоєнні роки його територію віддали на поталу людській злості та невблаганному часу.

Лише на початку дев’яностих років коштом нащадків родини Айхенштайн та цадиків з Комарна зусиллями голови Єврейської релігійної громади "Турей Загав" м. Львова були відновлені два огелі.

В одному з них знаходиться сім надгробків, а в другому чотири. Написи на них оповідають про заслуги кожного з цих достойних праведників, а також про твори, які вони написали.

Друга світова війна стала останньою подією в довгій історії Жидачівської єврейської громади, яка в 1934 році складалась з 980 чоловік.

Йосиф Гельстон