Підписатися на розсилку

Пошук

Гуцульщина - колиска хасидизму

Стаття українського історика  та етнографа Ігора Аполоновича Пелипейка про зародження хасидизму на Гуцульщині, про духовну спадщину Бааль Шем Това, про тісне переплетення єврейської та гуцульської культур.

Пелипейко І. / «Гуцульська школа». - 1998, № 1. - С. 12-15.

Усупереч поширеному донедавна  твердженню,  Гуцульщина в минулому не була «краєм, забутим Б-гом і людьми». Бо ж усі визначні події української та всеєвропейської історії так чи інакше зачіпали й наш край. Гуцульщина не лише сприймала рзні суспільні,  ідеологічні, релігійні, мистецькі віяння, алей сама, в свою чергу, збагачувала світову культуру. Досить згадати нeповторнe гуцульське мистецтво, знане в світі вже з  другої половини XIX ст. А комплексні наукові  дослідження Гуцульщини почалися понад 200 років тому.

Наш край є отчою землею українців-гуцулв. Але він став другою батьківщиною й для представників інших народів, насамперед євреїв та вірмен, що знайшли тут прилисток від переслідувань та гонінь, євреї, можливо, ще з XIІІ ст., а вірмені – з  XVII ст. Саме Гуцульщина стала місцем, де виникнув хасидизм, і завдяки цьому вона має духовні зв’язки з юдаїзмом – однією з найдавніших світових релігій, предтечею християнства.

Роки XVII-XVІІІ ст. були трагічними для євреїв, які проживали на теренах України.  Багато з них перебували на службі у польських магнатів – орендарями, корчмарями, займалися лихварством. Нерідко вельможці давали їм в оренду навіть православні церкви. Хоч ц євреї були безправними перед сваволею магнатів, однак в очах простого люду вони поставали визискувачами, ворогами, не кращими за панів, навіть ненависнішими: з самими панами простий чоловік зустрічався рідко, а з їхніми уповноваженими – щоденно.

Тож під час народних повстань проти  польсько-шляхетського поневолення, особливо національної війни під проводом Б. Хмельницького та Коліївщини, жертвами стихійного  народного гніву ставали поряд зі шляхтичами та католицькими ксьондзами також і євреї. Як це завжди буває в часи суспільних катаклізмів, гинуло більше невинних, ніж справжніх винуватців народного горя. І не лише євреї чи поляки: ще більших втрат зазнали українці, згадаймо страхітливу Руїну другої половини XVII ст. Проте на Україні не існувало антисемітизму в чистому його виді.  Досить було євреєві перейти  в православну віру, як він ставав «своїм», українцем. Гадяцьким та полтавським козацькими полковниками були за часів І. Мазепи євреї з походження Борохович і Герцик. Єврейкою була  дружина славнозвісного гетьмана Пилипа Орлика. Відомий в українській історії та літературі рід Марковичів походив від пирятинського єврея-орендаря Марка Аврасовича. Отже, про «чисту» чи «нечисту» кров зовсім не йшлося.

Українські повстанці XVII-XVІІІ ст., серед них і карпатські опришки, карали євреїв не за те, що вони євреї, а за те, що служили ненависним польським панам. У високоцивілізованому ХХ ст.  в Європі винищено мільйони євреїв лише за їх етнічну приналежність…

Криваві події XVII ст. призвели до значних перемін у становищі євреїв, які вціліли. Вони полишали зруйновані міста й містечка,оселялися в селах, ставали ближчими до природи, від якої були досі ізольовані в містах, задушливих кварталах гетто. Багато євреїв бралося до землеробства. Мінявся й дух релігійності.

У містах все релігійне життя підпорядковувалося рабинам; вони були посередниками між Б-гом та юдеями. Сам Б-г містився в старезних священних книгах, зрозумілих лише талмудистам, що все життя проводили над пожовклими сторінками старозавітних томів та незчисленних коментарів і тлумачень до них. Тепер же юдеї наче вперше побачили Б-га не через мертві фоліанти Талмуду  й  Тори, а через створену ним чудову природу.

У релігії євреїв – юдаїзмі виникає нова течія. І батьківщиною її стала наша прекрасна карпатська земля. А засновником – Ізраель бен Еліазер, значно більше відомий під іменем Бааль Шем Тов, що по-гебрайськи означає «добрий учитель Б-жого імені». Часто вдивається й скорочене ім’я Бешт. Дуже мало відомо про нього. За всіма даними, високовчена в питаннях Святого Письма людина, Бааль Шем не залишив по собі жодного написаного  рядка. Його вчення виклав на письмі праправнук Бааль Шема, славетний рабин Нахман із Брацлава. Навіть у таких авторитетних сучасних виданнях, як «Оксфордський словник світових релігій», «Словник релігій» Гарпера Колінза відсутні конкретні факти біографії видатного релігійного діяча. Щоправда, в 1980 р.у Нью-Йорку вийшла книжка Сінгера І. Б. «Осягнення небес. Повість про Бааль  Шем Това» (I. B. Singer, Reaches of Heaven: A story of the Baal Shem Tov. – New York, 1980). Але в короткій  передмові до неї автор зізнається: «Ця невелика книжка в жодному разі не претендує на біографію рабі Ізраеля Бааль  Шем Това. Так мало відомо про його життя, що створити його життєпис неможливо». Але книжка Сінгера, хоч і побудована на здогадках, все ж містить багато деталей із життягалицькихєвреїв у XVІІІ ст., отже, допомагає зрозуміти, як формувалося світобачення майбутнього праведника. Найбільше про Бешта відомо з переказів та легенд.

Народився він у 1700 р. в селі чи містечку на Поділлі, можливо, на Підгір’ї; на думку Сінгера – в селі  Окуп на межі Волині. У молоді роки глибоко вивчав Святе Письмо, намагаючись збагнути його суть. Загальноприйняті тлумачення Б-жого Слова його, вочевидь, не задовольняли. Як і наш Сковорода, мандрував у пошуках істини. Десь 1730 р. прийшов у Карпати. Імовірно, бував тут і раніше. Дослідник хасидизму проф. Дой Нов твердить,що Ізраель провів на Гуцульщині чималу частку свого дитинства та юності. Часто зустрічався з гуцулами, побожність яких і близькість до природи сильно вражали його. Через те на вченні, а також переказах, легендах, повір’ях хасидів помітний гуцульський вплив.

Цього разу Ізраель ішов доріжкою вздовж Черемоша. Шлях йому перегородив потужний гірський хребет та непрохідне урвище над бурхливою рікою. Мандрівник сприйняв це як знак Небес: зупинися тут. Ізраель (або як його називає Сінгер у вищезгаданій книжці, Сруль) так і зробив.  Він зупинився біля Сокільського, знайшов на його узбіччі покинуту опришками печеру і оселився тут, далеко від людей, серед незайманої природи. Час проводив у молитвах, роздумах, у спостереженні створеної Б-гом краси: зелених гір і сірих скель, струнких дерев, барвистих квітів  і метеликів, шумливих потоків, співучого птаства, бистроногих оленів, косуль та іншої звірини,  міріадів різної комашні, химерних хмар на синьому небі і їх летючих тіней по гірських грунях… Та Ізраель був не натуралістом,а містиком і візіонером. Він у всіх явищах природи вбачав лише Б-га. Для нього не було межі між світом матеріальним і духовним, між дійсністю та екзальтованою уявою.

У легендах мовиться, що після Писаного Каменю була підземна стежка, яка вела крізь землю аж до святого міста Єрусалима. Ізраель встигав за ніч дійти із Сокільського до Писаного Каменя і на ранок повернутися до печери на Сокільському. Він розповідав згодом про це, як і про свої зустрічі та розмови з пророком Еліягу та самим Вс-вишнім. Гуцули виявляли глибоку повагу до «жидівського святого». Він нагадував їм легендарних праведних рахманів, до яких гуцули ставляться надзвичайно шанобливо.

Легенда розповідає й  про зустрічі з праведником славного опришківського ватажка Олекси Довбуша. Ось як викладає її С. Вінценз у своїй епопеї «На високій полонині»: «Довбуш увійшов якось до кам’яної комори на Сокільській скелі. Здивувався, заставши там поринутого в задуму єврея, який навіть на вигуки Довбушеві не звертав уваги. Втративши терпець, Довбуш підняв догори топір, і враз святі,любов’ю до світу розблислі очі вдарили його таким дужим світлом, що піднята рука завмерла йому в повітрі. Зміркував, що зі святим чоловіком має справу, й, відходячи, як засоромлений хлопчак,  шапку дукатів на кам’яний стіл йому висипав. Відтоді не обривалося товариство віщуна з ватажком».

В. Гнатюк записав на Снятинщині дещо інший варіант легенди. Довбуш зайшов до праведника-єврея в селі Тростянці, де той був орендарем. На вимогу дати перекусити, єврей відповів, що не має чого дати. Довбуш замахнувся на зухвальця топірцем, але рука завмерла, і опришок зміг розігнути її  лише за дозволом Бешта. В обох варіантах бачимо, що праведник виявляється могутнішим за Довбуша, хоч той був заворожений від усякої напасті. Але ватажок не сердився через це, визнаючи духовну вищість хасида.

На 36-му році життя Ізраель бен Еліазер усвідомив себе релігійним  провідником. Він зійшов з гори і почав проповідувати своє вчення в Косові, де тоді була досить численна єврейська громада. Його вчення ширилось дуже швидко, спочатку в Косові, тоді в Кутах та інших місцевостях. Багато зробив для цього косівський рабин Барух бен Абрагам, що дуже перейнявся одкровенням праведника. Отоді й перетворився Ізраель, у просторіччі Сруль, на Бааль Шем Това.

Його вчення одержало назву хасидизм (від староєвр. хасід – благочестивий, праведник). Бешт учив, що джерелом пізнання Б-га є все створене Ним: небо, сонце, зорі, земля, дерева, квіти, звірі і птахи… Б-г заповнює все: у всесвіті не існує простору, не зайнятого Ним. В усьому цьому виявляється велич, мудрість, краса Творця. Любити Б-га – це означає любити усе Ним створене, радіти з того, що маємо змогу цим усім насолоджуватися. Радість – ключове почуття хасидизму. Бааль Шем відкидав усякі види самозречення, пости, аскетизм. Служити Б-гові – це не мучити себе, а виявляти щиру радість. Моління хасидів набирали форми співів, танців у супроводі пісень з плесканням у долоні. Дослідники звертають увагу, що ці танці дуже  нагадують «гуцулку» в супроводі коломийок. Улюбленою формою молитовної дії хасидів було розповідання  різних казок та захоплюючих історій. Це було рівноцінне молитві. Цікаво, що П. Шекерик-Доників у своїй етнографічній праці «Рік полудь звичєїв и віровань гуцулів» наводить таке гуцульське повір’я: «Увечєр ни можна лєгати спати без молитвий, а єк си хто ни молит, то треба богдай казку сказати…» Як і у гуцулів, у хасидів навіть похоронний обряд супроводжувався веселим дійством, танцями (порівняймо гуцульську «грушку», так яскраво описану М. Коцюбинським у «Тінях забутих предків»). У 1977 р.  у Гарвардському університеті (США) відбулося наукова конференція,  де йшлося про взаємодію гуцульського фольклору та хасидських легенд. І не лише це, а й взагалі світосприймання гуцула, який святобливо ставився і до землі, і до води, і до лісу, і до трав, і до маржини – до всякого Б-жого створіння.

На відміну від традиційного юдаїзму, який найбільшим авторитетом наділяв професійних священнослужителів – рабинів,у хасидів найвищою повагою користувалися люди праведного життя, житейські мудреці – цадики. Таким цадиком був і Бааль Шем. Йому приписують авторством авторство багатьох  влучних висловлювань, що сприймаються хасидами як вирази життєвої мудрості, наприклад: 1) Якщо хочеш жити довго, уникай слави 2) Немає місця Б-гові в тому, хто переповнений собою 3) Якщо хочеш допомогти приятелеві вибратися з болота, не бійся трохи забруднитися 4) Гріх, учинений у щирому пориві, це краще, ніж добрий вчинок,  скоєний без серця.

Одна з головних формул хасидизму звучить так: опуститись заради піднесення. Вона означає, що вчитель  хасидизму – цадик зобов’язаний опуститися до глибин бруду, щоб підняти упалі грішні душі, роздмухати святі іскри Б-жого світла, ув’язнені в тілесній оболонці. І ще одне важливе положення: особисте спілкування з Б-гом повинно бути перерване, якщо цього вимагають потреби громади, общини; суспільне ставилося вище за особисте.

Особливою повагою у хасидів користувалися особи з надзвичайними  духовними якостями – цадики. Вони допомагали вірникам осягнути Б-га, покаятися в гріхах, могли звільнити від гріхів навіть душі померлих. Цадики були джерелом не лише духовної, а й житейської мудрості.

Взагалі вчення Бааль Шема було життєстверджуючим. Навіть смерть він вважав лише переходом до іншої форми існування. А поки живеш – радій! Все, що дає тобі задоволення, радує також Б-га. Навіть такі начебто чисто фізіологічні дії, як споживання  їжі, вгамування спраги; плотська любов теж схвалюється Б-гом, бо дає радість, задоволення людині.

…Якось привели до праведника старого єврея, що ледве пересувався, спираючись на милиці, а обличчя мав жовте, мов віск. Він хотів перед смерті помолитися зі святим чоловіком.

- Як ти знаєш, що тобі пора помирати? – запитав Бешт. – Скільки тобі років?

- Вісімдесят.

- І це ти звеш старістю? У твої роки Матусаїл був ще парубком, його щойно збиралися оженити!

- Раббі, що ж я повинен робити?

- Бери чарку горілки, і вип’ємо за життя!

Маса людей приходила до Бааль Шема з наріканнями, скаргами, плачем,  та незабаром усі забували про свої печалі, шикувалися в коло й починали танцювати, приспівуючи й плещучи в долоні… Спочатку євреї з острахом дивилися на ці танці. Адже досі чоловікам і жінкам звичай дозволяв танцювати лише на весіллі, і то тримаючись не за руки, а за кінці хустини…

Серед послідовників Бааль Шема було немало справжніх праведників. Реб Гершон із Косова не допускав кривди ні щодо людей, ні щодо інших Б-жих створінь. Він викуповував і випускав із кліток пташок. Відчував страждання навіть рослин. Не міг спати у свіжо збудованій хаті, бо ночами виразно чув зойки зрубаних дерев… Хасид Єкелі, що жив у Ясенові, не лише творив людям добро, але й платив ним за спричинене йому зло. Зайшлі розбійники замордували його улюблену дружину і дітей. Єкелі домігся прощення спійманим убивцям.

Звичайно, така праведність не була дуже поширеною. Як і в будь-якій релігії, маса  вірних схильна більше захоплюватися праведністю окремих одиниць, ніж практикувати її самим. Серед хасидів було немало орендарів, лихварів, корчмарів, які без особливих докорів сумління споювали гуцулів, відбирали у них за борг худобу, а то й землю, полонини, і цим вони не відрізнялися від визискувачів – ви знавців будь-якої релігії. Слід мати на увазі й те, євреї-хасиди все ж жили відособлено від християн-гуцулів. І ті правила, що діяли всередині хасидської громади, зазвичай не стосувалися відносин з «гоями»: до них ставилися, як і належало за традицією ставитися до «невірних».

Хасидизм швидко поширився по Україні,  в Польщі, Білорусі, Литві, інших країнах Європи, а згодом перебрався й через Атлантичний океан. Сьогодні Бруклін у Нью-Йорку є одним із найбільших центрів хасидизму. Багато хасидів є і в Ізраїлі. Довший час релігійні провідники юдаїзму вважали хасидизм єрессю, навіть забороняли його. Але з середини ХІХ ст. найбільші ортодокси визнали його легальним відгалуженням юдаїзму. Сьогодні це поширена і впливова течія в юдейській релігії.

Правовірні хасиди відрізняються  зовнішністю. Вони запускають роздвоєну бороду, на висках у них довгі часто закручені «пейси», одягаються в довгополі чорні «лапсердаки»,на ногах – білі панчохи до під колін, на голові – чорний капелюх.

Але що було далі з Бааль Шем Товом? З Гуцульщини він перебрався на Поділля. Ймовірно, ще не раз навідувався до Косова, на Сокільський, де його осінила така проста і така велика істина: Б-г перебуває не в храмі, а в усьому, створеному Ним, в тому числі й у людях,  і вимагає від них не страху та страждань, а бути радісними й щасливими. Щоправда, сам Учитель Б-жого Імені чимдалі втрачав радість. Люби несли йому стільки горя, стільки бід! Він дізнавався про вбивства, погроми, переслідування одновірців, страшні мори, пожежі, криваві війни. І його серце все більше оповивав смуток… Помер Бааль Шем Тов у 1760 р. в містечку Меджибожі (тепер воно в Летичівському районі Хмельницької області).

Євреї-хасиди проживали на Гуцульщині до 1942 р. Гітлерівські окупанти почали поголовне винищення їх у вересні 1941 р. Масову «акцію» - розстріл мирного населення без огляду на вік і стать – вчинено у Косові 16-17 жовтня 1941 р. Тих, хто тоді вцілів, згодом вивезено до інших місць масового вбивства (Коломия, Львів, Белжець).

Хоч то дещо інша тема, але треба підкреслити, що євреї зробили великий внесок у розвиток економіки нашого краю. Вони займалися не лише торгівлею, а й виробництвом. Їм належали численні гарбарні, ткацькі, килимарські заклади.  Були вмілими ремісниками. Старше покоління досі пам’ятає євреїв – прекрасних лікарів, учителів, музикантів. Між іншим, першими сплавниками лісу на Черемоші  теж були євреї. Гуцули довший час вважали це заняття нижчим своєї гідності…

У нашому краї є чимало пам’яток, що нагадують про євреїв-хасидів. Це кладовища, пам’ятний знак на Міській горі в Косові – на місці масових розстрілів та поховання євреїв. Пам’яткою архітектури є «рабинів» мур – тепер будинок міськради в Косові. Тут до 1941 р. жив рабин Хаїм Гагер, людина дуже шанована. Кажуть, він мав можливість уникнути смерті від рук нацистів, але відмовився від порятунку, заявивши:  «Куди мої вірні, туди і я». І пішов з усією родиною до ями на Міській горі. Разом із ним тут убили його 72-річну матір Рахель, 43-річну дружину Рифку, синів Якова (19 років) та Мойше (16 років) і двох доньок: 18-річну красуню Єву і зовсім дитину  - дев’ятирічну дівчинку Шейну.

Пам'ятний камінь євреям, розстріляним у 1941 р., на Міській горі у Косові

Про відомого лікаря і дбайливого міського голову Гертнера нагадують посаджені ним величні сосни, що шумлять на раніше зовсім голих урвищах Міської гори, а також гарний будинок у центрі міста над потоком Монастирчиком; зараз там  розміщена районна бібліотека. Брат Гертнера мав у Жаб’ї готель,збирав вироби гуцульських народних умільців. І в Косові, і в Кутах залишилося немало старих єврейських будівель, це пам’ятки, що надають нашим містечкам особливого колориту, їх треба берегти, реставрувати.

Виникнення хасидизму – цікава сторінка спільної історії гуцулів і євреїв. А скільки ще не менш цікавих сторінок історії нашого краю лежить під пилом забуття! Змітаймо цей пил заради істини і задля того,  щоб, краще знаючи своє минуле, мудріше жити сьогодні і забезпечити добре майбутнє прийдешнім поколінням.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Przemineli zagonczycy, chliborobi, chasydzi… Rzecz o ziemi Stanislawsko – Kolomyjsko – Stryjskiey. – London, 1988.
  2. The Harper Collins Dictionary of Religion.
  3. Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies held at Harvard University. – Cambridge, Massachusets. – 1976-1977. №
  4. The Oxford Dictionary of World Religions.
  5. Сеньків Іван. Гуцульська спадщина. – Київ, 1995.
  6. Singer I. B. Reaches of Heaven: A story of the Baal Shem Tov. – New York, 1980.
  7. Vincenz Stanislaw. Na wysokiej poloninie. – Warszawa, 1983.
  8. The World Book Encyclopedia.- Chicago – London – Sidney – Toronto, 1994.