Раббі Мойше-Лейб Ербліх з Сасова (5505-5567 (1745-1807) рр.) був видатним праведником та учнем раббі Шмуеля-Шмелке Гурвіца з Нікольсбурга, Магіда з Межеріча та раббі Елімелеха з Лежайська. Він є автором низки великих книг: «Лікутей ГаРаМаль», «Торас РеМаЛь ГаШолем», «Хідушей ГаРаМаль» тощо. Також він був відомий тим, що він викупав єврейських полонених, яких через борги шляхтичі позбавляли волі. 

Відомо, що раббі Мойше Йегуда Лейб Ербліх походив з Олеської хасидської династії.

У 5533 (1773) році, коли раббі Шмуель-Шмелке став головним рабином м. Нікольсбурга, раббі Мойше-Лейб переїхав до Моравії слідом за ним. Набувши глибоких знань в законах Тори - за образним висловом раббі Шмуеля-Шмелке, раббі Мойше-Лейб «упакував в свою коробочку весь Талмуд і всі чотири розділи Шульхан Арух» (Гдолей адорот).

По завершенні періоду учнівства раббі Мойше-Лейб став головою рабинського суду міста Сасова.

Раббі Мойше-Лейб був близький до найпростіших людей зі своєї громади. Підкреслюючи рівність всіх євреїв перед Вс-вишнім, він говорив: «Дев'ять Мойше-Лейбів не можуть скласти міньяну для молитви, а десять самих невчених євреїв - можуть» (Гдолей адорот).

Раббі Мойше-Лейб вчив, що справжня любов до людини полягає в розумінні її потреб.

Любити людей я навчився у одного чоловіка, - розповідав він. - Цей чоловік сидів з іншим селянином в шинку. Довгий час вони пили мовчки, але потім чоловік запитав у свого товариша по чарці: «Скажи, ти мене любиш?». «Люблю», - відповів селянин. «Ні, ти мене не любиш! - заперечив чоловік. - Якби ти мене насправді любив, ти б відчував, чого мені бракує!» (Сарей амеа, 3:7).

Раббі Мойше-Лейб завжди поспішав на допомогу єврею. «Найгірші якості можуть підняти людину до служіння Вс-вишньому, - пародоксально стверджував він. - Наприклад, коли необхідно підтримати єврея, в хід йде навіть безбожництво. Адже якщо людина просить допомоги, недостатньо сказати їй: Б-г допоможе, покладайся на Нього! Потрібно діяти так, ніби в світі немає Б-га - ніби у цілому Всесвіті ніхто, крім тебе, не в змозі допомогти цій людині».

Раббі Мойше-Лейб справив значний вплив на духовне становлення таких видатних хасидських наставників, як раббі Яаков-Іцхак з Пшисхи (Аїд ГаКадош) і раббі Сімха-Бунім з Пшисхи.

Раббі Мойше-Лейб з Сасова помер 4 швата 5567 (1807) року.

Через сто двадцять років після його смерті були опубліковані рукописи, що містять його коментарі до ряду трактатів Талмуду, - книга отримала назву «Хідушей ГаРамаль» («Аналітичні записки раббі Мойше-Лейба»).

Є історія, яку розповідав Мукачівський Ребе раббі Хаїм Елозор Шапіро. Цю історію він почув від своїх святих предків. В ній йдеться про те, що раббі Мойше-Лейб із Сасова подорожував разом з Бердичівським Ребе, благословенна пам’ять про праведників. Також вони взяли в дорогу єврея, який у разі чого допомогти виступити третім при необхідності формування бейс-діну) або просто в якості шамеса. Також у дорогу вони зібрали пакунок, в якому були ніж для обрізання, трохи вина і інші предмети, необхідні для обрізання. Мандруючи, вони дісталися до лісу і побачили немовля, загорнуте в простирадла і ковдру. Було очевидним, що мати залишила його там. Два праведники вирішили провести обрізання дитини, бажаючи зробити хлопчика гером. Вони передали дитину до дитячого будинку в Бродах і написали записку, що це – гер цедек, праведний новонавернений, який повинен зануритися в мікву, коли він досягне повноліття.

Хлопчик виріс і став великим знавцем Тори. Він знайшов собі пару, і йому організували весілля. На хупі раббі Мойше-Лейб розповів про минуле хлопця, і всі за нього раділи. Він більше не боявся приховувати це, адже його неєврейська мати вже давно забулася про нього.

Звичайно, ці святі праведники знали, що вони робили, бо вони побачили в ньому іскри святості і дорогоцінну душу, тому вони наразили себе на небезпеку і «викупили» його оберненням до іудаїзму, не питаючи дозволу його неєврейських батьків. Великі клезмерські музики були на тому весіллі, а їх нігуну раббі Мойше-Лейб був надзвичайно радий. Він сказав, що в день, коли його душа підніметься до Вс-вишнього, він бажає, щоб грали саме цей нігун. Ця мелодія була дуже солодкою для раббі Мойше-Лейба і давала його душі сил.

Минали часи, проходили один за одним роки… Одного дня, 4 швата, клезмерські музики їхали на весілля, куди вони були найняті, щоб грати. Потужна злива спинила їх на шляху, їх візниця повернув десь неправильно і вони зійшли з дороги у невідомому напрямку. Вони приїхали до найближчого двору та зупинились, щоб випити чогось міцненького. «Як ви можете просити пити в той час, як відбулося таке? – вигукнув шинкар. – Невже ви не знаєте, що сьогодні день печалі і трауру? Великий міністр єврейського народу впав, святий раббі Мойше-Лейб із Сасова!»

Вони зрозуміли, що приїхали до Сасова, і саме Б-жественне Провидіння змусило їх відхилитися від дороги і привело їх до Сасова. І вони пригадали прохання цадика на тому весіллі давно, коли він хотів, щоб їх нігун з солодкою мелодією, який вони грали тоді на весіллі, зіграли і в день його смерті. І так сталося, музики супроводжували похоронну процесію цадика з музикою і піснями. Справді, це був день великої радості на Небесах, адже піднімалась душа великого праведника раббі Мойше-Лейба з Сасова.

Також відома хасидська історія про раббі Мойше-Лейба з Сасова та Янкеля Міснагеда, що був противником хасидизму та навідався до Сасова в Йомім Нороім, коли євреї прокидаються вдосвіта, щоб прочитати сліхот. Коли Янкель прийшов до штібла на молитву, то він помітив, що раббі Мойше-Лейб прийшов в шул вже після читання сліхот, він почав протистояти послідовникам Ребе і питати, як Ребе може прийти в синагогу, коли сліхот вже прочитали. Хасиди в унісон відповіли: «Ви не зрозуміли, Ребе спізнився, тому що його він піднімається високо в небо, щоб молитися від імені єврейського народу».

Незадоволений Янкель вирішив усе перевірити самостійно, щоб довести, що всі хасиди неправі. Наступного ранку Янкель почув, як Ребе прокинувся і покинув дім з пакетом їжі та сокирою. Одягнений, як простий селянин, Ребе увійшов до лісу, дістав свою сокиру та розколов дерево на дрова. Потім Ребе взяв в’язанку деревини і пішов до старого, пошарпаного будинку. Старша жінка впустила Ребе в будинок. Розповівши, що він із села, він показав, що привіз їй дрова та продукти харчування. Коли жінка сказала, що їй нічим за це заплатити, то Ребе в одязі селянина сказав, що це не біда, що вона заплатить йому пізніше, коли у неї з’являться гроші.

Янкель споглядав на все це з нічної темряви. І коли літня жінка розповіла, що їй не вистачає сили розпалити вогонь, раббі Мойше-Лейб поставив сам дрова у печі і прочитав 13 мідот: «Ашем, Ашем, Кель, Рахум веХанун, Б-г Милосердний і Співчуваючий…»

Увесь цей час, літня жінка не хотіла, щоб у її душі народилося обвинувачення Небес проти єврейського народу – адже тут, зараз їй допомагає селянин-неєврей в годину її злиднів, і говорила про себе на ідиш, що не має права звинувачувати єврейський народ ні в чому. Раббі Мойше-Лейб в глибині душі посміхнувся і продовжив свою «святу» роботу.

Янкель побіг назад до штібла, і його запитали, чи бачив він, як Ребе піднімався високо в Небеса, і він, не зволікаючи, відповів: «Так, так, високо в Небеса, якщо не вище».

Коли раббі Мойше Лейб помер, Небесний Суд вирішив, що він повинен попасти прямо на Небеса. Однак, раббі Мойше Лейб вирвався і стрибнув у Геіном (Чистилище), пообіцявши, що буде там, адже він не в змозі викупити усі єврейські душі, що знаходились там у той час. Це викликало великий переполох на Небесах – так що вони остудили Геіном до того часу, як Небесний Суд не вирішить це питання.

В кінцевому рахунку, Небесний Суд вирішив, що оскільки раббі Мойше-Лейб завжди викупав бранців, коли він був живим, то він зможе викупити ті душі в Геіномі також. Є дві версії цієї історії: одна з них говорить про те, що раббі Мойше-Лейб з Сасова зможе викупити таку ж кількість душ, скільки євреїв він врятував з полону в роки життя, і – дивовижно – їх було така ж кількість. За другою версією, Небесний Суд вирішив, що його вклад у викуп полонених за життя неоціненний, і тому його душа сприятиме порятунку душ в Геіномі зараз і в майбутньому.

Щороку на могилу цадика приїздять віруючі євреї зі Львова і хасиди, які прилітають з Америки, Ізраїлю, Європи, для того, щоб віддати данину пам'яті історичній особистості і помолитися відповідно до встановлених традицій. Віряни читають Тегілім і підносять молитви за мир і одужання хворих, пишуть записки з проханнями та побажаннями.

У роки окупації кладовище було повністю зруйновано і всі могильні плити розграбовані. Для того, щоб знайти місце поховання відомого великого цадика, довелося витратити багато сил і праці. Голова єврейської релігійної громади «Турей Загав» Мейлах Шейхет сприяв відновленню могили раббі Мойше-Лейба із Сасова та будівництву шатра на місці його поховання у Сасові. У шатрі встановлено дві пам'ятні плити. На білих піщаних плитах вибиті імена цадика і раббі Йегуди Меіра бен Рафаеля - його батька.

Джерела: Me'oros Ha'Tzaddikim; chinuch.org; toldot.ru.

Благословенна пам'ять про праведника!