Підписатися на розсилку

Пошук

2 швата - йорцайт раббі Зусі з Аніполі

Раббі Мешулам-Зуся бар Еліезер-Липа Вайсблюм (раббі Зуся з Аніполі) – видатний праведник, хасидський цадик третього покоління, учень Магіда з Межеріча та старший брат раббі Елімелеха з Лежайська. Він є автором десятків мудрих висловів та життєвих історій, що виражають істинний сенс хасидуту (благочестя).

Раббі Мешулам-Зуся народився в Галичині, в невеликому містечку Тарнов (зараз це Польща, а містечко знаходиться по дорозі між Львовом і Краковом) у родині багатого відкупника реба Еліезера-Липи, що жертвував величезні суми на потреби благодійності - він викуповував численних євреїв-боржників, яких поміщики тримали в катівнях в якості живої застави. Реб Еліезер-Липа також славився винятковою гостинністю: повсякчас його будинок був відкритий для бідняків; і куди б він не їхав у своєму возі, він завжди підвозив всіх мандрівників, які зустрічались по дорозі.

По відношенню до оточуючих поміщиків реб Еліезер-Липа тримався гідно і незалежно, пишаючись своєю приналежністю до вибраного народу. Розповідають, що щоранку, промовляючи «Благословен, Ти, Б-г, ... за те, що не зробив мене неєвреєм», він, не в силах стриматися, починав співати і танцювати від радості, яка цого переповнювала (Сарей амеа, 4:8).

За свідченнями сучасників, мати раббі Зусі, Мірл, в кінці кожного тижня об'їжджала навколишні містечка, роздаючи біднякам все необхідне для зустрічі Шабату (Гдолей Русія).

Згодом раббі Зуся розповідав, що його мати «Не молилася за книгою, тому що не вміла читати, але зате вона знала благословення - і на тому місці, де вона вимовляла благословення, Шехіна залишалася протягом цілого дня».

У раббі Еліезера-Липи і Мірл народилося семеро синів, і двоє з них стали видатними лідерами покоління - раббі Зуся і його молодший брат раббі Елімелех з Ліженська (зараз - Лежайська).

Вже в юності Зуся прославився своїми знаннями в Торі. Поряд з законодавчими розділами, він вивчав Кабалу Арізаля.

Коли його батько помер, спадок був поділений між братами: одному дісталася готівка, іншому - будинки та земельні ділянки, третьому - коштовності і домашнє начиння і т. д. В якості своєї частки раббі Зуся отримав всі векселі батька - на дуже велику суму, проте, керуючись велінням свого серця, він не став стягувати з боржників, простивши усі борги (Гдолей Русія).

Після смерті батька раббі Зуся переїхав на Волинь, в місто Межиріч, до свого дядька раббі Елімелеха Файлета, який був шамесом (служкою) одного з лідерів хасидського руху, якиц зароджувався на той час, - раббі Дова-Бера (Магіда з Межиріча). Раббі Зуся став одним з найближчих і улюблених учнів Магіда.

Однак переказ свідчить, що раббі Зуся не дослухав до кінця жодного уроку Магіда. Як тільки Магід починав цитувати Тору і вимовляв слова «Б-г сказав...», раббі Зусю охоплював такий трепет, що він не міг більше нічого слухати, а тільки голосно повторював: «Б-г сказав!! Б-г сказав!!!» - і його доводилося виводити з кімнати Магіда, щоб він не заважав іншим учням слухати.

Зазвичай раббі Зуся не жив разом з іншими учнями, але поневірявся по навколишніх лісах, поглиблено молився в тіні дерев і ночував в затишних куточках лісової гущавини (Гдолей Русія).

Пізніше він відправився в добровільне вигнання, галут, удвох зі своїм юним братом раббі Елімелехом. В одязі жебраків-мандрівників, з дорожнім посохом і заплічною торбинкою, за п'ять років вони обійшли багато районів Волині та Польщі. Разом з братом раббі Зуся мандрував по Польщі, поширюючи хасидське вчення відповідно до поглядів Кабали на очищення людини таким шляхом. Простота і доброзичливість раббі Зусі привертали до нього багатьох учнів.

Одного разу раббі Зуся та раббі Елімелех зайшли по дорозі до шинку, де побачили літніх людей, які випивали та грали в карти, вони присіли разом з ними, бажаючи повернути їх до тшуви. Раббі Зуся голосно стукнув кулаком по столу і сказав: «Знайте, панове, що погане начало пішло у відставку!». Коли раббі Зусю, запиталися, чому так, він відповів, що, коли йецер-гара зайшло в Ган-Еден, воно побачило знайомі душі, які колись займалися поганими справами, і спитало, що вони роблять в Ган-Едені. Вони відповіли, що вони насолоджуються, адже вони зробили тшуву.

«Якщо ж так, то всі мої зусилля нічого не вартують, - поскаржилося йецер гара, - я проводжу весь свій час обманюючи людей в гріх, змушуючи їх спотикатися і грішити, а тут вони просто пішли і зробили тшуву і стали порядними». І йецер-гара пішов у відставку. Але, сказав раббі Зусся, на увазі малися лише молоді люди, а щодо старших, сказав раббі Зуся, стукнувши ще раз по столу, то їх йецер-гара настигне і не дасть змогу зробити істинну тшуву, і їх душі ніколи не потраплять до Ган-Едену. Ці літні люди прислухалися до раббі Зусі та стали його учнями (Оцар ГаСіпурім, частина ІІІ, розділ 10).

Переказ свідчить, що брати володіли загостреною інтуїцією, що межує з провидінням. Одного разу, в роки поневірянь, їх поселили на нічліг в одному з польських містечок, біля Кракова, але вони раптово встали на самому початку ночі і, незважаючи на негоду, поспішно вирушили в далеку дорогу. Незрозуміла тривога і занепокоєння гнали їх від цього місця. Містечко, в якому вони не змогли заснути, називалося Ошвіц (Освєнцим).

У той час як Елімелех став визнаним авторитетом хасидів Польщі, раббі Зуся вів скромне життя, і у нього часто не вистачало грошей на найнеобхідніше.

Незважаючи на це, раббі Зуся постійно перебував у радості і ніколи не скаржився на важке життя. Ставши відомим, заслужив шанобливе звертання «ребе реб Зуся». Після смерті свого наставника раббі Дов Бера в 1772 році Зуся оселився в селі Аніполь (тепер Ганнопіль) на Волині, через що став відомий як Аніпольський раббі. Його сім'я жила в злиднях - і він з дружиною, і їхні діти були одягнені в лахміття, вони часто голодували, а взимку убога хатина не опалювалася, адже у них не було грошей на дрова.

Розповідається, що один з родичів раббі Зусі, відвідавши його, застав в перекошеному і вимерзлому будиночку дружину, яка плакала, і голодних дітей. На питання «Де твій чоловік?» дружина, схлипуючи, відповіла: «Він весь день проводить в Домі вчення». Розшукавши раббі Зусю, який виспівув псалми з блаженним виразом на обличчі, гість суворо сказав йому: «Іди додому і подивися - твоя дружина і діти плачуть від голоду! Як ти можеш веселитися в такий час?!». «Вони плачуть, - пояснив раббі Зуся, - тому що покладаються на мене, жебрака Зусю, у якого немає ні шматка хліба. Я ж покладаюся на Вс-вишнього, у якого в руках весь Всесвіт, - як я можу не радіти своїй долі?!» (Сарей амеа 1:10).

Раббі Зуся не тільки з вдячністю приймав все, що посилала йому доля, - навіть в дуже крайній нужді йому вдавалося допомагати іншим.

Розповідають, що одного разу, коли сукня у його дружини остаточно порвалася, раббі Зуся позичив необхідну суму грошей, і щаслива дружина купила відріз тканини на сукню. Вона замовила пошиття біднякові-кравцю. Однак, коли робота вже наближалася до завершення, дружина раббі Зусі дізналася, що дочка кравця заручена, але весілля відкладається через те, що кравець ніяк не може накопичити гроші на відріз тканини для вінчальної сукні. Дружина раббі Зусі пошкодувала наречену і подарувала їй свою нову сукню. Але коли, повернувшись додому, вона розповіла про це чоловікові, раббі Зуся дуже засмутився. «Як же ти могла не заплатити йому за роботу?! - запитав він. - Адже він трудився на тебе цілий тиждень і напевно розраховував отримати за це оплату, щоб купити хліба для своїх голодних дітей. Хіба він винен, що ти не взяла готового одягу?!». І тоді дружина раббі Зусі, позичивши гроші, негайно заплатила кравцеві за його працю (Гдолей адорот; Маасей авотейну, Кедошим).

Час від часу обходячи пороги багатіїв по всій Галичині, раббі Зуся збирав великі суми і, наслідуючи приклад свого батька, викуповував євреїв, які потрапили в борговий полон (Гдолей Русія).

Двічі на рік перед Песах і перед Рош ГаШана раббі Зуся відвідував свого наставника Магіда і залишався у нього в Межирічі кожного разу на три місяці.

Розповідають, що одного разу два нових учні задали Магіду питання: «Як зрозуміти слова Талмуду, що людина повинна благословляти Вс-вишнього за нещастя так само, як благословляє за благий дар (Брахот, 54а) - хіба це можливо?!». Магід порадив їм звернутися з цим питанням до раббі Зусі. Коли вони розшукали раббі Зусю за пічкою в Домі вчення, той дуже здивувався, що Магід направив їх саме до нього. «Таке питання, - пояснив р. Зуся, - слід поставити людині, яка коли-небудь стикалася з нещастями. Тільки той, у кого в житті було щось погане, здатен відповісти, чи можливо прийняти біду з радістю і благословити за неї Б-га. З Зусею ж, - продовжував він, - ніколи в житті не траплялося нічого поганого, і тому він завжди благословляв Вс-вишнього тільки за дароване Ним благо» (Сарей амеа, 1: 9; Гдолей адорот).

І в людях раббі Зуся помічав тільки добре - навіть якщо людина грішила прямо у нього на очах.

Розповідається, що одного разу якийсь єврей, нехтуючи законами Тори, схопив, не омивши рук, коровай хліба і в один момент проковтнув його. «Дякую Б-гу, - вигукнув раббі Зуся, - за те, що Він дав цьому єврею такий чудовий апетит! Цій людині так хотілося їсти, що вона не могла витрачати час на омивання. У Зусі немає подібного апетиту. Зуся їсть дуже мало, і тому він слабкий і хворий. Зуся - поганий єврей. Єврей повинен бути здоровим і міцним, як неєвреї»... Адже Рамбам написав (Закони мислення, 4:1): « Підтримка здорового тіла - це один із шляхів служіння Вс-вишньому». І в цьому секрет сказаного в Талмуді (Брахот, 54а): «Людина повинна служити Б-гові усіма своїми началами - і добрими, і дурними» (Сарей амеа 4:13).

Виходячи з такого розуміння, раббі Зуся благословляв кожного зустрічного єврея: «Будь сильним і здоровим, як гой (неєврей)» (Гдолей адорот).

Будь-якому поганому вчинку оточуючих раббі Зуся знаходив виправдання.

Він говорив: «Здійснюючи гріх, людина набуває собі нового ангела-обвинувача. І Зуся бачив ангелів зла, які народжуються від гріхів, скоєних євреями. Всі вони неповноцінні: один без рук, інший без ніг, третій без голови - адже єврей ніколи не робить гріхів всім серцем, навіть в сам момент гріха його вже терзають сумніви і докори совісті вже прокидаються... Від таких гріхів народжуються тільки неповноцінні ангели» (там само).

Дотримуючись підходу Бешта і Магіда, раббі Зуся стверджував: «Зусі куди більше подобається той безбожник, що знає, що він нечестивець, ніж праведник, що знає, що він праведник» (Сарей амеа, 1:10).

І сам раббі Зуся усіма засобами уникав того, щоб здобути славу праведника.

Розповідається, що, коли раббі Зусі прийшла пора видавати заміж дочку, Магід вручив йому п'ятсот рублів, зібраних хасидами на придане. Повертаючись з Межиріча в Аніполь, раббі Зуся зайшов в одному з містечок у двір синагоги, де вже був розставлено чийсь весільний балдахін. Але раптом прямо на очах раббі Зусі весілля припинилося - з'ясувалося, що вдова, мати нареченої, втратила п'ятсот рублів, зібрані нею, копійка до копійки, в придане дочці. Раббі Зуся підійшов до вдови і сказав: «Я знайшов гаманець з грошима. Але ви зможете отримати їх, тільки якщо правильно назвете всі ознаки - в якому гаманці вони були і з яких купюр складалися». І коли вдова детально перерахувала всі ознаки, раббі Зуся сказав: «Так, я знайшов ваші гроші. Зачекайте тут, і я їх вам принесу». Вдова подякувала Б-га, а всі присутні стали вихваляти раббі Зусю: «Яка чесна і порядна людина! Просто праведник - посланець з Небес!».

Раббі Зуся відвідав міняйла і через деякий час повернувся з пачкою купюр, яка в точності відповідає тому, що описала вдова. Але перш ніж передати гроші, він несподівано зажадав: «По справедливості, мені належить десять відсотків від знахідки!». В першу мить всі присутні розгубилися, але потім родич нареченої закричав: «Нахаба! Адже повертати втрачене - це заповідь Тори! А ти просиш комісійні?!». «Посоромся! Пожалій бідну вдову» - заголосили навколо. Але раббі Зуся твердо стояв на своєму: без десяти відсотків комісійних він гроші не поверне. І тоді родичі нареченого і нареченої потягли його до рабина, а рабин, зрозуміло, постановив, що той, хто знайшов, зобов'язаний повернути всю суму. Раббі Зусю з ганьбою виштовхали з містечка, на прощання надававши йому стусанів.

Через деякий час рабин містечка розповів про те, що трапилося, Магіду з Межирича. Магід відразу здогадався, ким був цей «нахабний волоцюга», і при нагоді запитав раббі Зусю, чому він так вчинив. Раббі Зуся пояснив, що, коли він був у міняйли, погане начало почало нашіптувати йому на вухо: «Але ж ти, дійсно, праведник - навіть більший, ніж наш праотець Авраам! Немає такого, як ти в світі!». І він зрозумів, що не можна здаватися перед гординею (Маасей авотейну, Мецора).

В останній період життя у раббі Зусі з'явилися учні.

Розповідається, що раббі Зуся почав вивчати зі своїми учнями один з трактатів Талмуду. Через кілька днів учні помітили, що раббі Зуся все ще занурений в читання першої сторінки, - в той час, як всі інші вивчали, мінімум, по листу в день. Вони подумали, що раббі Зуся зіштовхнувся з якимись труднощами і намагається її вирішити. Але і через тиждень він залишався на тому ж місці... Через місяць один з учнів наважився запитати, чому наставник не переходить далі. «Мені тут так добре, на цій сторінці, - відповів старий мудрець. - Чому я повинен кудись з неї йти?».

Протягом останніх семи років життя раббі Зуся був прикутий до ліжка.

За свідченням сучасників, він брав страждання з любов'ю і просив Вс-вишнього, щоб його стражданнями спокутувати всі гріхи народу Ізраїлю.

Раббі Мешулам-Зуся з Аніполі помер в глибокій старості другого швата 5560 (1800) року.

Раббі Зуся похований в Аніполі, поруч з могилою Магіда. На могилі раббі Зусі висічено: «Він служив Б-гові з любов'ю, радів своїм стражданням і багато-кого відвернув від гріхів» (Гдолей адорот).

Вчення Зусі з Аніполі представлене в книзі «Менорат Загав» («Золотий свічник»), а біографія - у праці «Буцина кадіша» («Свята свічка»).

Серед найулюбленіших висловів раббі Зусі наступні: «В радості розкривається наша справжня природа».

Перед смертю він сказав: «Коли я стану перед Небесним Судом, мене не запитають: Зуся, чому ти не був Авраамом, Яаковом або Моше? Мене запитають: Зуся, чому ти не був Зусею?!».

Джерела: Me'oros Ha'Tzaddikim; chinuch.org; toldot.ru; Мартин Бубер «Хасидские истории. Поздние учителя».

Благословенна пам'ять про праведника!