Підписатися на розсилку

Пошук

9 кислева – йорцайт раббі Дов-Бера (Мітелер Ребе) з Любавич

Раббі Дов-Бер («Мітелер Ребе», що означає Середній Ребе), другий по рахунку лідер любавичського руху в хасидизмі, народився 9 кислева 5534 року (26 листопада 1773 року) у сім’ї Алтер Ребе і ребецн Стерни.

Протягом 14 років після весілля у Алтер Ребе народжувались тільки дівчатка, а Магід з Межиріч сказав Алтер Ребе, що народження хлопчика можна удостоїтися, приймаючи гостей якнайкраще. Також він благословив Алтер Ребе і попросив назвати сина своїм ім’ям. Через рік у Алтер Ребе народився син, якого він назвав іменем свого вчителя.

Після того, як душа Алтер Ребе покинула цей світ 24 тевета 5573 року, Мітелер Ребе кілька місяців провів на Україні в місті Кременчук. Українські хасиди просили, щоб він оселився там на постійно. Того ж самого хотіли і хасиди Білорусії, і після свята Шавуот Ребе відправився в Білорусію.

У понеділок, 18 елула, Ребе і тисячі хасидів дісталися до містечка Любавичі, де Ребе і заснував Ребе місце свого постійного проживання. Приїхавши в Любавичі, Ребе побачив порожнє місце - будинки, що стояли там, згоріли за два роки до цього - і там сказав, що своїм приїздом сюди він виконує волю покійного батька і бере на себе обов’язок відбудувати тут єврейське життя.

Близько 102 років Любавичі були місцем проживання чотирьох поколінь лідерів любавичського хасидизму і центром для сотень тисяч хасидів, які проживали на території Росії і в інших країнах.

Раббі Дов-Бер відрізнявся дивовижною здатністю концентрувати увагу: коли він вивчав Тору або молився, навколишній світ переставав для нього існувати.

Одного разу, коли раббі Дов-Бер був занурений в Тору, його дитина, що спала у колисці в тій самій кімнаті, випала з ліжечка і заплакала. Батько не почув його плачу, а дідусь - Алтер Ребе, який теж був занурений в заняття, почув дитячий плач. Він спустився на перший поверх, підняв дитину, заспокоїв її і поклав спати. Батько немовляти як і раніше нічого не помічав.

Згодом Алтер Ребе зробив зауваження синові: «Якою б піднесеною справою людина не займалася, вона не повинна залишатися глухою до плачу дитини».

Це означає не тільки почути плач немовляти, а й людини, яка «випала з колиски» традиційного єврейського життя. Душі цих «дітей» плачуть, бо вони живуть в духовній порожнечі, часом бува й не усвідомлюючи цього.

Кожен єврей, як би він не був занурений в найблагочестивіші заняття, повинен почути їх плач. Бо немає важливішого за те, щоб допомогти таким «дітям» повернутися в свою єврейську «колиску».

Мітелер Ребе посадили у в'язницю через наклеп, основним змістом якого було те, що він відправляє гроші в Землю Ізраїлю. Для підтвердження наклепу було підроблено лист Ребе, що говорить про спрямування коштів в Святу Землю. Мітелер Ребе довів слідчим, що наклеп брехливий заснований, а кошти, що відправляються їм в Землю Ізраїлю, призначені для бідних.

Після того, як слідчі довели до відома губернатора відповіді Ребе, той попросив, щоб Ребе і наклепники приїхали до нього, щоб вислухати доводи кожного з них і дізнатися, хто має рацію. Виступаючи, наклепник називав Мітелер Ребе «Ребе».

«Дивіться, - звернув увагу губернатора Мітелер Ребе, - він каже, що я брехун і бунтівник, і в той же час називає мене «Ребе». Наклепник з Вітебська не знав, що й відповісти, мова його остаточно перемішалася, поки, нарешті, губернатор не сказав йому: «Досить гавкати!» Наклепник пішов з ганьбою, а Ребе - з великою пошаною.

На десятий день місяця кислев Мітелер Ребе відправив губернатору через своїх синів прохання про звільнення.

Поставши перед губернатором, сини Ребе розплакалися від душевної гіркоти. Губернатор сказав їм: «Навіщо ви плачете? Ідіть з миром по своїх домівках, оскільки батько ваш вийшов зі свого ув'язнення». Мітелер Ребе звільнили з ув'язнення 10-го кислева, і розповідають, що звістка про звільнення прийшла в Шабат 9-го кислева.

Під час однієї зі своїх поїздок раббі Дов-Бер зупинився на заїжджому дворі в невеликому містечку. Літо добігало кінця, була гарна погода, і Ребе вирішив затриматися тут на тиждень.

Кілька днів поспіль Ребе приймав хасидів. Одного разу вдень, коли сотні людей юрмилися у черзі, Ребе несподівано попросив закрити двері в свою кімнату і припинив приймати відвідувачів.

Минуло півгодини. Реб Залман, особистий помічник Ребе, вийшов з кімнати Ребе у великому хвилюванні, з очима, червоними від сліз, і прошепотів щось старійшинам-хасидам, які стояли поруч. Хвиля гіркоти пройшла по рядах хасидів, які очікували прийому Ребе, хоча ніхто з них не знав, в чому справа.

Ребе читав у себе в кімнаті Тегілім (Псалми), але читав так, ніби він виливав душу, переповнену стражданням, з риданнями в голосі. Засмучення і співчуття хасидів були безмежними. Хтось втратив свідомість, але ніхто з них не мав ні найменшого уявлення про те, що відбувається.

Ребе так ослаб від прочитаних псалмів, що йому довелося на годинку прилягти відпочити. Пізніше, виступаючи перед хасидами, Ребе особливо підкреслював необхідність найглибшого каяття.

На наступний день Ребе був таким слабким, що не міг підвестися з ліжка, але вже через день він знову почав приймати хасидів.

Причину всього він пояснив так: «Коли мої послідовники приходять до мене зі своїми бідами і духовними хворобами, мені потрібно відчути співчуття до кожного з них. Мені потрібно знайти хоча б слабке мерехтіння, бліду тінь чогось схожого у власній душі; я не можу давати їм поради і наставляти, як їм виправитись і спокутувати свої гріхи, поки я не виправлю бліду тінь їх гріхів у власній душі. В той день хасид оголив переді мною своє серце, - і я був вражений. Я не міг знайти в своїй душі, хай вибачить мене Вс-вишній, навіть тіні того гріха. Тоді я подумав, що я не можу знайти в собі слідів цього гріха тому, що це прихована і неявна вада, похована в самій глибині моєї душі! Ця думка вразила мене і спонукала до каяття і повернення до Б-га в самих глибинах моєї душі».

Мітелер Ребе постійно говорив, що боїться 5588 року і натякав хасидам щодо свого відходу зі світу в цьому році.

Одного разу сказав він хасидам: «Батьку моєму було 54 роки, коли вдруге його ув’язнили. З Небес йому запропонували на вибір: страждання або відхід зі світу, і він вибрав страждання. Очевидно, він залишив мені другий вибір...» Мітелер Ребе пішов зі світу у віці 54 років.

На Рош Га-Шана і Йом-Кіпур 5588 року Мітелер Ребе відправився в Гадяч на могилу свого батька, Алтер Ребе. Будучи в Гадячі, Мітелер Ребе сказав хасидам: «Зять мій, раббі Менахем-Мендл - знаходиться з вами, і він буде вам вірним пастухом».

Після закінчення свят шляхом в Любавичі Мітелер Ребе тяжко захворів і був змушений затриматися в місті Ніжин. Запросили великих лікарів, і всі вони сказали, що від хвороби Ребе немає ліків.

Хвороба Ребе наростала день у день. Коли торкалися до нього, він втрачав свідомість. Так тривало аж до місяця кислев. Восьмого Кислев він хотів написати коментар по ідеях Хануки, але після цього сказав: «Весь світ перебуває в біді, а я так насолоджуюся?!» - і перестав писати.

Ребе сказав хасидам, щоб ті йшли по домівках і були веселими. Вночі, дев'ятого кислева, Ребе багаторазово втрачав свідомість, і кожен раз вдавалося повернути його до життя. Останній раз, коли він втратив свідомість, пробудити його не змогли. В хаті сильно плакали, в тілі Ребе вже не було духу життя.

Після цього він наказав одягнути його в білий одяг і став подібним до ангела Вс-вишнього. Обличчя його почервоніло, і він сказав сказав він хасидам, щоб були веселі цієї ночі, бо радість пом'якшує суди. Дім наповнився світлом і радістю, і всі думали, що тепер Ребе повернеться до життя. І почав він пояснювати вірш «За Вс-вишнім йдіть». Перед ранковою зорею він закінчив словами «Тому що з тобою джерело життя, від життя самого життя», - і моментально його душа покинула цей світ. Його шатро знаходиться в Ніжині і є місцем паломництва великої кількості любавичських хасидів.

Раббі Дов Бер писав впорядковані книги по хасидизму, кожна з його книг була націлена на певне коло хасидів, крім двох («Шаарей Ора» - «Ворота Світу» і «Шаар hаЙіхуд» - «Ворота Єдності»), які призначалися для всіх хасидів для загального пізнання і вивчення основ хасидського вчення.

Джерело: moshiach.ru

Благословенна пам'ять про праведника!