Підписатися на розсилку

Пошук

Синагога "Турей Загав" ("Золота Роза")

Синагога «Турей Загав» (від назви твору раббі ТаЗ "Золоті рядки"), відома як «Золота Роза» - одна з найдавніших мурованих синагог на теренах України.

Синагога «Турей Загав», або «Золота Роза» збудована у 1582 році, що зафіксовано на замковому камені склепіння - 5342 р. - ויקדא כשם рік від створення світу, коштом заможного львівського купця Іцхака Нахмановича, сеньйора львівського кагалу, головного фінансиста короля Стефана Баторія. Синагога століттями була центром юдейської дільниці міста Львова.

У 1580 р. Нахманович придбав в середмісті ґрунт під назвою «Олеський», що простягся від вул. Жидівської (нині Федорова) до східного прясла міських мурів. На ньому стояла Олеська кам'яниця відома з першої половини XV ст. За версією В. Слободяна, з кінця XIV ст. у цій частині міста розміщувалися палати нових володарів завойованої Руської держави, які були зведені ще перед 1393 р. Археологічними розкопками 2011 р. на парцелі Кривесівської кам'яниці (вул. Федорова, 23), виявлені фрагменти оздоблення палацу Владислава Яґайла - Готична кахля з гербами короля, Львова і Польщі, та білокам'яна плитка з вирізьбленим у вигляді печатки кириличним написом «король Ягело Володислав». На початку XV ст. палати перейшли до князя Свидриґайла, брата Яґайла, а після придушення заколоту Свидриґайла повернулися до короля, і по спадку - до його сина Владислава III Варненьчика. У 1441 р. король Владислав III подарував ділянку з кам'яницею Яну Сененському, власникові Олеська, від якого вона дістала назву Олеської. Коли Олеська кам'яниця перетворився на руїну, вільну площу забудували. В її глибині поставили будинок розпусти, а посередині, ближче до вулиці, на всю ширину парцелі побудували керат (млин з кінним приводом), лише з вузькою вуличкою для проходу до «дому розпусного»; перед ним була порожня площа від згорілого дому, відгороджена від вулиці парканом. Дім розпусти стояв недалеко від мурів - там, де пізніше постав дім Сюскінтовичів (вул. Арсенальна, 3, 5), а його вікна виходили на площу до керату. Від 1524 р. будинок належав Раді, яка здавала його в оренду, аж поки він не згорів у страшній пожежі 1571 р. Її жертвою стала уся південно-східна дільниця міста - ціла вулиця Руська разом з Успенською церквою, весь жидівський квартал, міський арсенал і башти, згорів кінний млин і дім розпусти. Саме після цієї пожежі вигорілу Олеську парцелю купив Іцхак Нахманович.

У 1581 р. Нахманович отримав дозвіл від короля на будову синагоги. Він запросив відомого львівського архітектора Павла Щасливого, який будував усі будинки на Олеській площі - спочатку кузню, потім дім Марка Іцхаковича (Федорова, 27), дім Іцхака Сюскінтовича (Арсенальська, 5) і синагогу, яка постала на місці керату.

Первісно синагога складалася лише з чоловічого молитовного залу, до якого від заходу прилягала невелика партерова споруда. Про це свідчить судова справа, у якій Павло Щасливий твердить: «...шулу було вздовж на 18 ліктів, при котрій вже було два склепи». Нахманович розпочав будівництво синагоги без дозволу латинського духовенства, про що у 1583 р. львівський архієпископ Ян Соліковський доніс до Риму, і роботи були призупинені на 12 років і синагога зберігала статус приватної. Будівельні роботи відновилися у 1594 р., коли Іцхак Нахманович отримав дозвіл на зведення галереї для жінок. Після його несподіваної смерті розбудову синагоги продовжили сини Мордехай (Марк) та Нахман Іцхаковичі. У 1595 р. під керівництвом Павла Щасливого, за участю мулярських майстрів Амброзія Прихильного, Адама Покори та Захарія Справного від заходу було добудовано приміщення з присінком та жіночою галереєю. Про тодішні роботи Щасливий відзначає: «Дано їх (два склепи) пізніше зламати, тоді тими (новими) склепами причинилося, що її (довжина шулу) є близько 30 ліктів. І знову, де були ті склепи (які зламали і звели нові), нагорі є склепіння, на якому жидівки відправляють своє богослужіння». Трохи конкретніше про перебудову йдеться у свідченні Амброзія Прихильного: «Є той новий шул більший ніж старий, бо мав раніше 18 ліктів вздовж, а вшир 16, але пізніше його два склепи, котрі при ньому були, поламавши (їх) додали, тому він тепер має 28,5 або 29 ліктів. Для того ще (там), де ті склепи були є над нижнім місцем склепіння, на котрому склепінні на горі жидівки свої шемрання відправляють. І так багато там буває жидів, жидівських дітей і жидівок, що коли в божниці поправлялася або клалася підлога, тоді через пару, котрої там надихали не міг там чоловік перебути, бо їх там дуже багато буває й місця свої куплені мають, на яких кожен жид має свою лавку». Тоді молитовний зал розширили приєднанням присінку, прорубавши в стіні між ними три аркові прорізи, розділені двома потужними гранчастими колонами. Зведені галереї над західною частиною синагоги об’єднали з молитовним залом трьома прорубаними прорізами. Молитовний зал замостили кам’яними плитами та розписали. У 1601 р. Марк купив сусідню парцелю Соколовську (Федорова, 29), на якій у глибині звели будинок Вчення, а до синагоги прибудували галереї для жінок та в'язницю під ними. Нахман на купленому на північний схід від синагоги грунті побудував для юдеїв шпиталь. 25 вересня 1603 року кагал переніс з міської синагоги клейноди та суди і синагога Нахмановичів стала «Великою міською синагогою». Спочатку в ній відбувалися суди (в присінку) та містилася в'язниця, які пізніше перенесли до окремої кам'яниці. Але того ж 1603 р. виник конфлікт, спровокований наданням королем Зигмундом III єзуїтам ґрунтів під міським муром на будову монастиря. У 1606 р., після затяжного судового процесу синагогу передали єзуїтам, а юдеї молилися у старій. Судова тяганина завершилася на користь юдеїв, бо синагога була приватною власністю, вхід до якої вів через дім Марка Іцхаковича, який не дозволив єзуїтам через нього переходити. Ці події, покладені в основу легенди, що пов’язана з назвою синагоги «Золота Роза», згідно з якою святиню врятувала невістка Іцхака Нахмановича Роза, принісши себе в жертву тодішньому львівському римо-католицькому єпископу Замойському.

Синагога ТаЗ впродовж багатьох років залишалася осередком культурного та освітнього життя львівських євреїв. З нею пов’язане ім’я знаменитого вченого юдейського народу Давида Га-Леві Сеґала - одного з найвідоміших коментаторів ритуального кодексу Йозефа Каро, автора відомої праці «Турей Загав», та визначних рабинів, зокрема Цві Ашкеназі, Хаїма Раппопорта, Лейба Бернштейна і Яакова Оренштайна. Наприкінці XVIII ст. з боку подвір’я до синагоги добудували невеликий присінок з написом над входом на івриті: «Тут молився наш вчитель та рабин Давид Га Леві». Від назви його твору «Турей Загав», що перекладається як «Золоті рядки», синагогу почали називати однойменною назвою. Згодом словосполучення Турей Загав трансформувалось у "Рейзе Загав" («Золота Роза»). Ця назва вдало наклалась на згадану легенду. До 1801 р. синагога Нахмановичів була головною міською синагогою. З вимуруванням нової Великої синагоги вона відійшла на другий план і такою залишалася до знищення.

Синагога  "Турей Загав", рисунок А. Каменобродського, початок ХХ ст.

Впродовж свого існування синагога Нахмановичів зазнавала змін, втрачаючи первісний вигляд. Під час ремонтів усувалися старі елементи, натомість з’являлися нові, що відповідали часові. Для прикладу, у XVIII ст. був розібраний аттик. На 1863 р. синагога перебувала у незадовільному стані: необхідно було перемурувати склепіння в присінку, відремонтувати сходи до жіночих галерей, але ці роботи не були виконані.

Синагога «ТаЗ»,обміри А. Ґротте, початок XX ст. (план, поперечний перетин, Арон гаКодеш, білокам'яні елементи інтер’єру

На початку XX ст. синагога перебувала у вкрай незадовільному стані як ззовні, так і всередині. Спроби реставрації почалися з обмірів, а також був зроблений проект реконструкції станом на 1595 рік (архітектор Михайло Ковальчук). Громада мала намір відреставрувати синагогу повністю, і у 1912-1913 рр. було організовано збір коштів. У 1914 р. без дозволу Грона консерваторського і магістрату були розібрані сходи на жіночу галерею, які загрожували обвалом, склепіння присінку 1595 р., склепіння в бічних галереях, а також присінок з XVIII ст. Влаштовані нові бетонні склепіння над вхідною частиною під галереєю (архітектор Леопольд Райс) не відповідали пам'ятці. Уряд зобов'язав припинити роботу, а розібрані склепіння відновити. Тоді ж розпочалися реставраційні роботи під керівництвом Генріка Сальвера. Роботи були перервані російською окупацією Львова у 1914-1915 рр., і відновилися в другій половині 1915 р. Були відреставровані дві кам’яні колони і капітелі, під однією розширений фундамент, замінені вивалені камені, розчищені аркади і кам’яні колони понад капітелями (каменярі Войцех Яблонський, Алоїз Траверса). У 1918 р. до відновлення долучилося Гроно консерваторське, яке запропонувало відреставрувати споруду у давньому вигляді, зокрема, відтворити аттик з ґзимсами, понизити дах над галере­ями, щоби відкрити готичні західні вікна молитовного залу, з залученням знаних архітекторів. Однак після проведеного конкурсу, який виграв Йозеф Авін, громада продовжувала ремонт за проектом Л. Райса. У 1921 р. були відновлені розібрані склепіння та відремонтовані стіни, укріплення колон завершилося зміною їх шестигранного січення на прямокутне з бетонними базами. Після цих ремонтних робіт синагога набула скромного вигляду, позаяк втратила багато оздоблюваль­них елементів, зокрема було затиньковано весь стінопис, ліквідовано білокам’яні обрамлення вікон тощо.

1, 2 - Обміри Яна Саса Зубрицького, 1920-і рр. План і повздовжній перетин (Zubrzycki Sas J.). З, 4 - Проект реконструкції синагоги Я. Вітвіцького на XVIII ст. (АУЗПР, Бойко О. Синагоги Львова)

Синагога не була доведена до належного стану і після того, як 26 червня 1934 р. її визнали пам'яткою ренесансової архітектури. Скромний був також і вистрій інтер’єру, хоча мав декілька давніх цінних елементів, зокрема мізрах на східній стіні, мистецьки оздоблену біму з кутими ґратками, великий семираменний свічник, подарований доктором Менахемом де Йоною 1690 р., кілька мистецьких свічників, рефлекторних блях, скарбонку-кропильницю біля входу, крісло Еліягу для церемонії обрізання.

  1. Чільний фасад синагоги «ТаЗ» на фото А. Ленкевича, 1938 р. (Duda Е., Sosenko М.). 2. Фрагмент інтер'єру з бімою, рис. М. Ґутковської, 1925 р. (Кultura zydow Galicyjskich). 3. Фрагмент інтер’єру «Золотої Рози» з виглядом на західні жіночі галереї. Акварель Рудольфа Бернта, 1890 р. (Архів Інституту "Укрзахідпроектреставрація")

У серпні 1941 р. синагогу розграбували, а 1943 р. підірвали німецькі нацисти. Від вибуху впало склепіння молитовного залу, завалилася південна стіна з галереєю.

Синагога «ТаЗ» після погрому німецькими нацистами. 1. Західний фасад, 1941 р. 2. Фрагмент інтер’єру з Арон гаКодешем, 1941 р. 3. Вигляд на вцілілу північну стіну та західну жіночу галерею після підриву німецькими нацистами 1943 р. Фото Яна Вітвіцького, 1943 р. (АУЗПР, Бойко О. Синагоги Львова)

  1. Синагоги «ТаЗ» після погрому нацистами. Вигляд з Кривесівської парцелі. Фото 1941 р. 2. Північна стіна до консервації на фото 1982 р. 3. Синагога після консерваційних робіт 1888 р. Фото 2004 р. (АУЗПР, Бойко О. Синагоги Львова)

Януш Вітвіцький обміряв збережені руїни та виконав проект реконструкції. На його проекті синагога завершена високим аттиком з короною зі стовпців та волют. В радянський період руїни розчистили, вкрили північну стіну консерваційним дахом. У 1988-1989 рр. провели консерваційні роботи за проектом, розробленим в Інституті Укрзахідпроектреставрація (архітектори А. Новаківська, І. Максим’юк). На жаль, тоді розрубали бази тосканських колон, розбили кам’яний постамент біми і сходи до ніші Арон Кодешу, розібрали рештки первісної підлоги.

2-1.Руїни синагоги ТаЗ. Вигляд з заходу (фото 2011 р.) 2-2. Законсервовані 1988 р. руїни синагоги. Вигляд на західну стіну з входом (фото 2007 р.) 2-3. Законсервована 1888 р. північна стіна молитовного залу. 2-4. Нервюра склепіння молитовного залу. (фото О. Бойко, 2007 р.) 2-5. Головний вхід з білокам’яним декором та реконструйованими 2007 року металевими дверима (фото О. Бойко, 2007 р.) 2-6, 2-7. Скарбонка на рисунку Ф. Ковалишина 1904 р. (Ваlaban М. Zydzi lwowscy). Залишки білокам’яної скарбонки. Фото 2007 р. 2-8. Фрагменти білокам’яної деталі з розкопок 2007 р.

У 2007 р. проведені часткові археологічні розкопки під керівництвом Юрія Лукомського (ААС). Розкопки здійснювалися локальними шурфами та траншеями, зосередженими переважно у північній частині молитовного залу пам'ятки, а також в подвір’ї. Виявлено, що фундамент чільного муру синагоги споруджений на рештках склепіння пивниці ранішої кам’яниці XVI ст. У приміщенні синагоги виявлено археологічні об’єкти ХІV-ХV ст. (зрубну криницю, рівень підлоги синагоги XVI ст., а також архітектурні деталі).  Зберігся ренесансовий портал головного входу з 1595 р. та куті двері з XVIII ст.

Отже, синагога «Золота Роза» збудована з цегли та каменю, з грубими стінами, в ренесансовому стилі. Ледь витягнуту брилу увінчував аттик, декорований сліпою аркатурою з бійницями. Кожну стіну прорізували два видовжені стрілчасті вікна в білокам'яних обрамленнях. Традиційно молитовний зал був заглиблений на кілька сходинок. Галереї для жінок розташовувалися на другому ярусі західного присінку та південної прибудови. Сходи на галереї вели ззовні при західному фасаді. Вхід до синагоги вів «через малі двері до низько склепленої частини. Три арки між стовпами, які підтримували галерею для жінок і західну стіну творили раму, на тлі якої відкривалася властива божниця». Молитовний зал був перекритий двома полями Готичного склепіння на кам'яних нервюрах, з п'ятьма замковими каменями. До квадратової в плані зі округленими кутами біма з північного і південного боків вели сходи. Арон гаКодеш (вівтарна шафа посередині східної стіни) мав вигляд різьбленого білокам'яного ренесансного порталу з трикутним фронтоном, по обидва боки якого були влаштовані кам'яні офірні постаменти з піском для свічок, спереду стояв пульпіт для кантора. Біму щедро оздоблювали ковані металеві елементи. Стіни вкривали традиційні розписи з написами на івриті та рослинним орнаментом. Синагога мала пишний інвентар, зокрема срібні свічники, капорети, менори тощо. В південному куті присінку, у місці прилягання його до молитовного залу містилася оливна лампа з вічним вогнем - Нер Тамід. На північному гліфі головного входу містилася мармурова скарбонка з написом на івриті, який складається з акроніму «МАРІ».

Джерела:

  1. ЦДІАУЛ, ф. 701 Юдейська громада Львова, oп. З, спр. 333, спр. 683.
  2. Архів Інституту Укрзахідпроектреставрація, спр. Л-37/3, Історична довідка В. Александровича.
  3. Бойко О. Синагоги Львова. - Львів, 2008.
  4. Вуйцик В. Львів - місто європейське / Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. - Львів, 2004. -Ч. 14. -С. 182-184.
  5. Груневег М. Найдавніший історичний опис Львова / Жовтень. - Львів, 1980. № 10.
  6. Звіт про архітектурно-археологічні дослідження синагоги «Золота Роза». - Львів, 2007 (ААС).
  7. Зіморович Б. Потрійний Львів. - Львів, 2002.
  8. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - Львів, 2006.
  9. Історія Львова в документах і матеріалах. - Київ, 1986.
  10. Каталог синагог / Вісник Ін-ту Укрзахідпроектреставрація. - Львів, 1998. -Ч.9.- С. 90-95.
  11. Капраль М. Привілеї національних громад міста Львова XIX-XVIII cm. Львів, 2000.
  12. Кравцов С. Синагоги Західної України: стан і проблеми вивчення / Вісник Інституту крзахідпроектреставрація. - Львів, 1994. - Ч.2. - С. 12
  13. Могитич Р. Планувальна структура львівського середмістя і проблеми його датування / Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. Праці секції мистецтвознавства. - Т. - Львів, 1994.
  14. Слободян В., Лукомський Ю. Палац короля Владислава Яґайла в третьому кварталі Львова. 19 наукова конференція НТШ. Березень 2012 р.
  15. Bataban М. Zydzi lwowscy па przetomie XVI і XVII - Lwow, 1906.
  16. Bataban M. Dzielnica zydowska: jej dzieje і zabytki/ Biblioteka Lwowska. - Warszawa, 1990. - T. III.
  17. Grotte A. Deutsche, böhmische und polnische Synagogentypen vom XI bis Anfang des XIX Jahrhunderts. - Berlin, 1915.
  18. Janusz B. Przewodnik po Lwowie. - Lwow, 1922. - S. 37.
  19. Jaworski F. Ztota Röza / Dodatek do Kurjera Lwowskiego. - Lwow, 1902. - N 32. - S. 502.
  20. Ksiqga przychodöw і rozchodöw miasta 1404-1414 / A.
  21. Czotowski/Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. - T. II. - Lwow, 1896.
  22. Kravtsov Turei Zahav Synagogue in Lviv / Bet Tfila. - Braunschweig-Jerusalem, 2006. -N 2.
  23. Kravtsov Turei Zahav Synagogue. L’viv, Ukraine. Digital reconstruction. - Jerusalem, 2006.
  24. Lozinski W. Patrycyjat і mieszczahstwo Iwöwski. - Lwow, 1890.
  25. Schall J. Przewodnik po zabytkach zydowskich Lwowa. - Lwow, 1935.
  26. Zubrycki Sas J. Zabytki miasta Lwowa. - Lwow, 1928. - S. 2.