На парцелі, прилеглій до північної стіни синагоги Турей Загав (Золота Роза) розташовувалися споруди, необхідні для повноцінного функціонування юдейської громади. Серед них віддавна там знаходилася миква (басейн для ритуального омовіння) з лазнею. Ще на початку XVII ст. син Іцхака Нахмановича Нахман на купленому на північний схід від синагоги ґрунті (вул. Арсенальська, 7) власним коштом побудував кагальну кам’яницю зі шпиталем. Туди перенесли також в’язницю, а вже у XX ст. шхіту (різню). Всі ці будівлі тіснилися, прилягаючи одна до одної, поєднуючись невеличкими подвір’ями-колодязями. Вхід до микви був з вузької вул. Шклярської (нині не існує), що проходила вздовж синагоги ТаЗ і Бейт гаМідраш, крізь широку арку і два подвір'я-колодязі.
Вхід до микви з вул. Шклярської (рисунок Отто Добровольського, 1913 р.)
Миква - ритуальний басейн з дощовою і джерельною водою, призначений для очищення юдеїв перед молитвою та у випадках порушення ритуальної чистоти, при прийнятті юдейської віри, в кабалістів і хасидів перед щоденною молитвою Шахаріс тощо.
Про існування микви при синагозі Турей Загав у XVII ст. свідчить запис в Міських книгах про надані кошти на труби, а також те, що з 15 середміських водотягів на 1634 р. одинадцятий обслуговував лише синагогу. Давня миква була дерев’яною зрубною спорудою. Після того, як Нахман у XVII ст. збудував на придбаній ділянці (де містилася миква) кагальну кам’яницю зі шпиталем, миква перетворилася на її офіцину.
Наприкінці XVII ст. до ритуальної лазні з миквою від заходу прибудували спеціальний будинок, у який перенесли в’язницю, що первісно знаходилася у самій синагозі Нахмановичів. Згідно з юдейським світоглядом в’язниця також є ритуальною спорудою: засуджений, який скоїв злочин, впродовж терміну ув'язнення мусив усвідомити свою провину. В’язниця перестала функціонувати наприкінці XVIII ст. після Толеранційного патенту 1789 р., виданого для юдеїв австрійським імператором Йосифом ІІ.
У 1898 р. була реконструйована давня миква та ритуальна парова лазня за проектом архітектора Альфреда Каменобродського. Згідно з проектом була влаштована спеціальна котельня для підігріву води, дерев'яну микву перебудували на муровану, влаштували в західному будиночку лазнички, до яких прибудували окремі приміщення з лазничками. В подвір’ї-колодязі між чільною кам’яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус, на партері чільної кам’яниці влаштували каси та роздягальню.
Документ будівельної комісії за 1878 р. подає опис і кроки давньої дерев’яної микви: «з темного присінку, освітленого лише світлом, що доходить з прилеглого гардеробу, вхід веде до бічної будівлі, яка є паровою лазнею. В тій лазні є також миква з двох відділів спільного користування, до яких сходиться по десятьох сходинках. Зі спільного коридору сходиться за допомогою чотирьох сходинок до першої микви, а двома двораменними безбар'єрними східцями до другої. Обидва відділи микви наповнюються шаровою водою на 1,25 м висоти від дна, викладеного дилями. Дно микви лежить на 3,45 м нижче від підлоги лазні. Вода заповнює дві микви. Окрім того, микви не освітлюються і не мають жодно зливу для спуску брудної води. З огляду на таке влаштування, яке не відповідає ані меті, ані гігієні, будівельний уряд прийняв рішення: влаштувати поруччя східців до микв, освітлити присінок лазні та микв, влаштувати стік у миквах, з'єднавши його з міською каналізацією на вул. Підвальній».
Сама лазня з миквою збудована з цегли на квадратовому плані, вкрита односхилим бляшаним дахом, складається з кількох функціонально-пов'язаних просторів: гардеробу, лазні з парною та заглибленого басейну (микви). Серед інших кагальних будівель на цій парцелі, лазня вирізняється грубшими стінами; вона не має жодного репрезентативного фасаду. Приміщення лазні перекрите цегляним склепінням на металевих рейках типу кляйн. Сама миква обличкована керамічною плиткою, заповнена джерельною та дощовою водою; до неї ведуть бетонні сходи.
- Західна стіна микви. 2. Миква (басейн з дощовою і джерельною водою). 3. Дерев’яна зрубна криниця для наповнення микви XVI ст., глибиною ~10 м (фото 2010 р.)
4. Дах будівлі лазні з миквою. 5. Перекриття лазні - склепіння «кляйн». Фото 2010 р.
Від 1946 р. в приміщенні ритуальної лазні почала функціонувати міська лазня №1 з входом з вул. Арсенальської, 7. На початку 1990 р. лазня припинила своє існування. Нині споруда юдейської лазні стоїть неужитком.
У 2008 р. кагальну кам’яницю з миквою та лазнею внесено до Реєстру пам’яток місцевого значення.
Археологічні дослідження микви 2011 р., проведені археологом Юрієм Лукомським показали наявність дерев'яної зрубної криниці - давньої микви XVI ст. глибиною ~10 м.
Джерела:
- Державний архів Львівської області (ДАЛО), ф. 2, oп. 1, спр. 99. Справа про будівництво будинку на вул. Арсенальна, 7.
- ДАЛО, ф. 2, oп. 1, спр. 457. Справа про будівництво будинку на вул. Федорова.
- Бойко О. Міська юдейська дільниця Львова. Територія та споруди. - 2008. Машинопис.
- Balaban М. Dzielnica zydowska: jej dzieje і zabytki / Biblioteka Lwowska. - Warszawa, 1990. - T. III.