Підписатися на розсилку

Пошук

Миква з лазнею

На парцелі, прилеглій до північної стіни синагоги Турей Загав (Золота Роза) розташовувалися споруди, необхідні для повноцінного функціонування юдейської громади. Серед них віддавна там знаходилася миква (басейн для ритуального омовіння) з лазнею. Ще на початку XVII ст. син Іцхака Нахмановича Нахман на купленому на північний схід від синагоги ґрунті (вул. Арсенальська, 7) власним коштом побудував кагальну кам’яницю зі шпиталем. Туди перенесли також в’язницю, а вже у XX ст. шхіту (різню). Всі ці будівлі тіснилися, прилягаючи одна до одної, поєднуючись невеличкими подвір’ями-колодязями. Вхід до микви був з вузької вул. Шклярської (нині не існує), що проходила вздовж синагоги ТаЗ і Бейт гаМідраш, крізь широку арку і два подвір'я-колодязі.

Вхід до микви з вул. Шклярської (рисунок Отто Добровольського, 1913 р.)

Миква - ритуальний басейн з дощовою і джерельною водою, призначений для очищення юдеїв перед молитвою та у випадках порушення ритуальної чистоти, при прийнятті юдейської віри, в кабалістів і хасидів перед щоденною молитвою Шахаріс тощо.

Про існування микви при синагозі Турей Загав у XVII ст. свідчить запис в Міських книгах про надані кошти на труби, а також те, що з 15 середміських водотягів на 1634 р. одинадцятий обслуговував лише синагогу. Давня миква була дерев’яною зрубною спорудою. Після того, як Нахман у XVII ст. збудував на придбаній ділянці (де містилася миква) кагальну кам’яницю зі шпиталем, миква перетворилася на її офіцину.

Наприкінці XVII ст. до ритуальної лазні з миквою від заходу прибудували спеціальний будинок, у який перенесли в’язницю, що первісно знаходилася у самій синагозі Нахмановичів. Згідно з юдейським світоглядом в’язниця також є ритуальною спорудою: засуджений, який скоїв злочин, впродовж терміну ув'язнення мусив усвідомити свою провину. В’язниця перестала функціонувати наприкінці XVIII ст. після Толеранційного патенту 1789 р., виданого для юдеїв австрійським імператором Йосифом ІІ.

У 1898 р. була реконструйована давня миква та ритуальна парова лазня за проектом архітектора Альфреда Каменобродського. Згідно з проектом була влаштована спеціальна котельня для підігріву води, дерев'яну микву перебудували на муровану, влаштували в західному будиночку лазнички, до яких прибудували окремі приміщення з лазничками. В подвір’ї-колодязі між чільною кам’яницею і миквою влаштували сходи на другий ярус, на партері чільної кам’яниці влаштували каси та роздягальню.

Документ будівельної комісії за 1878 р. подає опис і кроки давньої дерев’яної микви: «з темного присінку, освітленого лише світлом, що доходить з прилеглого гардеробу, вхід веде до бічної будівлі, яка є паровою лазнею. В тій лазні є також миква з двох відділів спільного користування, до яких сходиться по десятьох сходинках. Зі спільного коридору сходиться за допомогою чотирьох сходинок до першої микви, а двома двораменними безбар'єрними східцями до другої. Обидва відділи микви наповнюються шаровою водою на 1,25 м висоти від дна, викладеного дилями. Дно микви лежить на 3,45 м нижче від підлоги лазні. Вода заповнює дві микви. Окрім того, микви не освітлюються і не мають жодно зливу для спуску брудної води. З огляду на таке влаштування, яке не відповідає ані меті, ані гігієні, будівельний уряд прийняв рішення: влаштувати поруччя східців до микв, освітлити присінок лазні та микв, влаштувати стік у миквах, з'єднавши його з міською каналізацією на вул. Підвальній».

Сама лазня з миквою збудована з цегли на квадратовому плані, вкрита односхилим бляшаним дахом, складається з кількох функціонально-пов'язаних просторів: гардеробу, лазні з парною та заглибленого басейну (микви). Серед інших кагальних будівель на цій парцелі, лазня вирізняється грубшими стінами; вона не має жодного репрезентативного фасаду. Приміщення лазні перекрите цегляним склепінням на металевих рейках типу кляйн. Сама миква обличкована керамічною плиткою, заповнена джерельною та дощовою водою; до неї ведуть бетонні сходи.

  1. Західна стіна микви. 2. Миква (басейн з дощовою і джерельною водою). 3. Дерев’яна зрубна криниця для наповнення микви XVI ст., глибиною ~10 м (фото 2010 р.)

4. Дах будівлі лазні з миквою. 5. Перекриття лазні - склепіння «кляйн». Фото 2010 р.

Від 1946 р. в приміщенні ритуальної лазні почала функціонувати міська лазня №1 з входом з вул. Арсенальської, 7. На початку 1990 р. лазня припинила своє існування. Нині споруда юдейської лазні стоїть неужитком.

У 2008 р. кагальну кам’яницю з миквою та лазнею внесено до Реєстру пам’яток місцевого значення.

Археологічні дослідження микви 2011 р., проведені археологом Юрієм Лукомським показали наявність дерев'яної зрубної криниці - давньої микви XVI ст. глибиною ~10 м.

Джерела:

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), ф. 2, oп. 1, спр. 99. Справа про будівництво будинку на вул. Арсенальна, 7.
  2. ДАЛО, ф. 2, oп. 1, спр. 457. Справа про будівництво будинку на вул. Федорова.
  3. Бойко О. Міська юдейська дільниця Львова. Територія та споруди. - 2008. Машинопис.
  4. Balaban М. Dzielnica zydowska: jej dzieje і zabytki / Biblioteka Lwowska. - Warszawa, 1990. - T. III.