Зі зміною політичної карти в кінці 18 ст., коли Львів опинився під владою Габсбургів (1772), в історії єврейських громад почався новий період. Австрійський період приніс для єврейської громади, як і для міста в цілому, низку реформ в часах правління Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Єврейське життя врегульовували «Judenordnung» (1776) і згодом «Toleranzpatent» (1789). На місці традиційного громадського врядування єврейською громадою – тепер відомою як Kultusgemeinde — управляла рада із семи членів. Австрійський уряд ліквідував обмеження релігійних прав євреїв. Толеранційний патент або «Едикт терпимості» в 1789 р. певним чином сприяв урівнюванню в громадських правах юдеїв з іншими громадянами Австрійської монархії. Патент поряд із позитивними сторонами містив і деякі суперечності, одна постанова розширювали права євреїв, інші - обмежували. Зокрема, австрійський уряд зобов'язав львівських євреїв покинути християнські будинки, які вони знімали за межами гетто. Декретами 1793 і 1795 рр. їм дозволялося жити у Львові тільки на вул. Єврейській, Зарванській та Руській, а також в двох передмістях - Краківському та Жовківському.
У 1798 р. право на проживання поза єврейським кварталом було надано тільки деяким багатим і освіченим комерсантам, які продавали товари австрійського виробництва, мали у власності не менше ніж в 30 000 гульденів і володіли німецькою мовою.
Фрагмент Пластичної панорами Львова XVIII ст. архітектора Я. Вітвіцького. Юдейська дільниця (південно-східний кут середмістя). Велика міська синагога (XV ст.), Бейт гаМідраш (1797 р.), синагога «Турей Загав» (ТаЗ,«Золота Роза», 1582 р.)
Згідно Указу про терпимість, виданого цісарем Йосифом II в 1789 р. для євреїв Галичини, міська та приміська громади Львова (уже в другій половині 18 ст. формально об'єдналися) були об'єднані офіційно. Згідно пепепису населення 1764-1765 рр. у місті проживало 6142 євреїв, тобто одна третина єврейського населення проживала власне у місті, а дві третини проживали у Краківському передмісті. Єврейське населення Львова збільшилося з 18302 чоловік в 1800 р. до 26694 чоловік в 1869 р., а на 1910 р. - до 57000 осіб (27,8 % всього населення Львова). У 1820 р. з усього працездатного єврейського населення міста 55% було зайнято торгівлею (головним чином роздрібною), а 24,5% - ремеслами. Серед 745 єврейських майстрів було 249 кравців, 133 хутровиав, 51 пекар і 34 ювеліри. В руках великих єврейських комерсантів зосередилися оптова торгівля з Росією і поставки для австрійської армії, продаж за кордон оптом тютюну, круп і солі; деякі з них заклали також основу промисловості і банківської справи у Львові.
Хасидизм, що проник до Львова в кінці 18 ст. з візитами цадиків, незважаючи на шалений опір провідних міснагдім, особливо в 1792 і 1798 рр., користувався підтримкою правління місцевої громади і рабина міста Цві Гірша Розанеса (1733-1804). У 1820-і рр. була заснована перша хасидська синагога (штібл) у Львові, а до 1838 р. в місті налічувалося сім таких синагог. Упродовж 1820-1830-х рр. кількість хасидських мін'янів зростала, і 1840 р. заснували синагогу, яка згодом стала оплотом Белзької хасидської династії. А найвидатнішим з рабинів-міснагідів у ці часи був раббі Яков Мешулам Орнштайн, який вважався провідним авторитетом галахи у свій час.
Важливою віхою в житті львівських євреїв став декрет австрійського уряду 1787 р., згідно з яким у Львові були створені німецько-іудейські школи - 4 для хлопчиків і 3 для дівчаток, учительська семінарія на чолі з Аароном Фріденталем. Вчителями в них запрошували євреїв, вихідців з Німеччини і Чехії, які мали університетську освіту. Вони підготували основу для поширення гаскали - єврейського просвітництва. До його розвитку істотно приклалася група просвітителів, яку очолювали Н.Х. Хомберг (1749-1841), публіцист А. М. М. Мор (1815-1868), гебраїст і літературний критик Якуб Бодек (1819-1855), юрист Е. Блюменфельд (1801-1878). Гомберг був урядовим попечителем німецько-єврейської шкільної системи у Галичині впродовж 1787-1806 рр. Як перший єврей в Австрійській імперії, який склав іспит з філософії у Віденському університеті, він цілковито схвалював політику примусового просвітництва євреїв та був серед перших, хто встановив співпрацю між маскілім та абсолютистськими урядами Східної Європи. У наступні десятиріччя чисельність маскілім зростала та включала Йегуду Лейба Мізеса, Біньяміна Цві Ноткіса, Іцхака Ертера і Соломона Йегуду Рапопорта). Рух гаскали, раннім поборником якого у Львові був Н. Х. Хомберг (з 1787 р. головний урядовий інспектор німецько-єврейських навчальних закладів у Галичині), наштовхнулося на сильний опір ортодоксального населення міста. 1806 р. Указом уряду німецько-іудейські школи були закриті, проте херем, оголошений в 1816 р. анонімною групою ортодоксів львівським маскілім, був на вимогу місцевої влади скасований. Підтримувані австрійською владою прихильники Гаскали і прихильники помірної асиміляції заснували Товариство зі сприяння прогресу галицьких ізраелітів і перетворили Львів на центр освіти і культури для євреїв Австрії і для єврейської молоді зарубіжних країн. Ігноруючи статут про вибори в правління громади, влада в 1842 р. призначила громадську раду на чолі з І. Блюменфельдом. З початку 1840-х рр. верховенство в громаді Львова на довгий час перейшло до прихильників Гаскали і руху за реформізм в іудаїзмі. У 1844 р. у Львові був відкритий так званий Темпль (синагога реформістської конгрегації), куди проповідником був запрошений з Хоенемс (Австрія) учень Н. Х. Хомберга Авраам Кон (1807-1848). І широку просвітницьку діяльність розгорнули у Львові (поряд з Ш. І. Л. Рапопортом і І. Ертером) М. Леттеріс, публіцист і дослідник І. Коhен-Цедек (1827-1903), письменник Й. Мізес (1798-1831) і ін.
У перші десятиріччя ХІХ ст. Львів перетворився у поле боротьби між маскілами та хасидськими громадами. Тут було дві єврейські друкарні, а Львів став центром видання книг і для хасидів, і для маскілів. У Львові в цей період виріс авторитет світської освіти, зросла чисельність іудейської інтелігенції, для якої польська та німецька мови, культура, спосіб життя стали звичними. Львів став одним із основних центрів єврейської гаскали в Галичині. Прихильники освіти і прогресу – маскілім намагалися притягти іудеїв до західноєвропейської культури. Незважаючи на те, що між представниками трьох релігійних напрямків іудаїзму: ортодоксії, просвітництва та хасидизму спочатку були складні відносини, проте всі вони прижилися у Львові, створювали громади і зводили синагоги.
Крайній опір ортодоксальної частини єврейського населення Львова, очолюваної рабином Цві Гіршем Орнштайном (помер в 1888 р.), нововведеням Кона зріс після призначення його в 1846 р. рабином львівського округу. У причетності до раптової смерті Кона і його сина були запідозрені раббі Орнштайн і його сподвижник в боротьбі з реформізмом раббі Я. Н. Х. Бернштейн (1813-1873). Вони пробули рік в ув'язненні, після чого був заарештований лейтенант вбивця-отруйник, деякий Берл Пілпел, і засуджений до смертної кари, але він втік з в'язниці. Місце проповідника в конгрегації львівських маскілім посів в 1856-1860 рр. Ш. А. Швабахер (1819-1888), який читав проповіді німецькою мовою. Рабином і проповідником реформістської конгрегації у Львові в 1862 р. обрано Б. Льовенштейна (1821-1889). Заснована ним модернізована талмуд-тора з викладанням і світських предметів проіснувала лише два роки через опір ортодоксів. Проповідником в Темплі був і доктор Йехезкель Каро, який з 1909 р. обіймав посаду рабина реформістської конгрегації, після нього рабином громади став доктор С. Гутманн. Головою єврейської громади Львова в 1903-1906 рр. був поборник асиміляції Еміль Бик (1845-1906).
У 1846 р. євреям було відкрито доступ в середні школи і університети. Зросла кількість освічених євреїв, які отримали освіту в вищих навчальних закладах і стали представниками вільних: лікарями, адвокатами, журналістами, вченими. У складі національної гвардії, утвореної у Львові в дні революції 1848 р., був сформований окремий єврейський загін з єврейським командуванням; два представники від євреїв увійшли в Народну раду Галичині. З 1848 р. євреї були допущені до муніципальних виборів, але з обмеженим представництвом (15%, пізніше - 20% в міській раді). Незважаючи на проголошену Австрійською імперією рівність націй, місцева влада продовжували витісняти євреїв з галузі роздрібної торгівлі, а гільдії християнських ремісників боролися проти єврейських мануфактурщиків.
У 1848 р. було скасовано обмеження у проживанні та комерційній діяльності для євреїв. Остаточно система дискримінаційних обмежень була зламана у 1867 р.
У 1860 р. була скасована заборона на придбання євреями нерухомості, через деякий час після Галицького сейму муніципальна влада Львова була змушена скасувати також всі інші обмеження, які суперечили австрійській конституції (1867 г.). Поряд з частими відтоді випадками хрещення євреїв (713 осіб в 1868-1907 рр.) спостерігалося і прийняття іудаїзму християнами (86 осіб за той же період).
У 1869 р. асимільована єврейська інтелігенція Львова заснувала товариство «Шомер Ісраель», яке прагнуло до посилення пронімецької культурної орієнтації галицького єврейства. Видаваний товариством тижневик «Дер Ізраель» (виходив впродовж 35 років) пропагував поширення освіти серед широких єврейських мас, знайомив їх з цивільними і громадськими завданнями і підтримував політику австрійської влади, спрямовану проти політичних вимог поляків. Асиміляція з поляками посилилася у Львові в останній чверті 19 ст. У 1878 р. було засноване пропольськи товариство «Дореш шалом», яке проіснувало недовго, а в 1883 р. - товариство «Агуддат Ахім», яке видавало тижневик «Ойчизна» (виходив до 1890 р.). Єврейські представники австрійського парламенту приєдналися до польської фракції; так звана партія асиміляторів підтримувала навіть деякі з антиєврейських заходів, що проводилися поляками в Галичині, видавала польською мовою тижневик «Єдносць» (1905-1914). Вплив асиміляторів у Львові помітно послабшав після заснування перших палестинофільскіх організацій - «Мікра кодеш» (1883 р.) і «Ціон» (1888 р.) В кінці 19 ст. з'явилися сіоністські організації. Виходили газети і журнали: «Пшишлосць» (з 1892 р.), «Всхуд» (1900-1914), «га-Кармель», «Дер Векер», «Тогблат». Серед активних діячів сіоністської спрямованості у Львові відомі Реувен Бірер, Йосеф Кобак, Давид Шрейбер, Авраам і Яаков Кокас, Адольф Станд. Прихильникам асиміляції протистояли також ортодоксальні євреї, в основному прихильники хасидизму, які створили в Східній Галичині в кінці 1870-х рр. товариство «Махазікей-га дат», яке видавало однойменну газету (1879-1914), але в 1906 р. вони об'єдналися з «асиміляторами» в боротьбі проти вимоги сіоністів про створення єврейської національної групи на виборах до австрійського парламенту. Серед перших політичних і профспілкових організацій єврейських робітників була група соціалістів на чолі з Х. Діамандом (1860-1930), яка незабаром приєдналася до Польської соціалістичної партії. Були засновані організації «Поалей Ціон» і Єврейська соціалістична партія.
Ще в 19 ст. євреї Львова селилися в своїх кварталах. Поза гетто мали право селитися тільки багаті юдеї або з вищою освітою. Як пише Маєр Балабан, австрійцям вдалося зробити те, чого не міг досягти магістрат протягом 150 років. Кагали домагалися в уряду розширення території їх поселень. Тільки рік конституції зламав стіни, що існували понад п'ять століть. Тоді у Львові були ліквідовані обидва гетто і зняті обмеження на проживання поза межами єврейських кварталів. З кінця 1860-х чисельність мешканців іудейського віросповідання Львова значно зросла. Євреї стали мешканцями майже всіх районів Львова. Перш за все вони заселили райони лівого берега Полтви (просп. Свободи, непарна сторона), вул. Святої Анни (Городоцька), Сікстуської (Дорошенка), Широкої Нової (Коперника), Фреснеля (Костюшки), Єзуїтської (Гнатюка), Бригітської (Менцинського), Майєрівську (Січових Стрільців).
До кінця 19 ст. громада Львова мала численні синагоги, школи, бібліотеки, філантропічні організації, лікарні, театр на ідиш (з 1889 р). У 1874 р. місто налічувало 69 хедерів, в 1885 р. був відкритий перший модернізований хедер (хедер метуккан), в якому навчався 381 учень, а в 1910 р. - релігійний інститут.
Верхня частина вул. Боїмів (нині - вул. Староєврейська) з Бейт гаМідрашем на рисунку Ф. Ковалишина 1904 р. (Balaban М. Dzielnica zydowska)
У першій чверті 18 ст. в Східній Європі відродився інститут Бейт Мідраша (Бейт гаМідраша) - будинку мудрості, який складався з бібліотеки талмудичної літератури і навчального залу, а також молитовного залу з Арон гаКодеш і бімою, тому бейт-мідраші часто називали синагогами. Але, якщо синагоги були холодними, то приміщення бейт-мідраша опалювалося. Його навчальний зал, на відміну від звичайної школи, був призначений для самостійного вивчення Талмуду і талмудичної літератури, а бібліотека була доступна кожному. Характерно, що там можна було працювати як вдень, так і вночі. Бейт-мідраші були невід'ємним елементом єврейського кварталу кожного галицького містечка. У Львові перший бет-мідраш побудували ще в 17 ст. в середмісті при Великий Синагозі. За наказом австрійського уряду, в кінці 18 ст., замість дерев'яного його перебудували на кам'яний. Сам Бейт-Мідраш знаходився на партері, а поверх займали маленькі цехові і братські храми, перенесені з ліквідованих власних дерев'яних храмів. В кінці 18 ст. також перебудували на кам'яний дерев'яний бейт-мідраш, що стояв біля Великої Приміської синагоги. Він, як і синагога, відрізнявся подовженими напівциркулярними вікнами. Для забезпечення своєї діяльності єврейські громади зводили молитовні будинки, ритуальні лазні (мікви), школи, притулки, друкарні, торговельні споруди, лікарні. У 1891 р. по проекту Альфреда Кам'янобродського побудовано єврейську промислову школу на вулиці Берка Йоселевича (Балабана). У 1900 р. львівські євреї звели власний театр (архітектори Міхал Фехтер і Артур Шлеєн). У 1898-1903 рр. на кошти Мауріція Лазаруса побудували юдейський госпіталь ім. Раппопорта (вул. Раппопорта). Архітектор Казимир Мокловський і будівельник Іван Левинський створили споруду в орієнтальному мавританському стилі, що відрізняється жовто-червоними цегляними стінами і мавританської лазнею, покритої триколірною черепицею. Стіни окремих приміщень госпіталю розписані по проекту братів Флек. Це була найбільша і одна з найкращих лікарень Львова.
В австрійський період у Львові жили видатні рабини і видатні талмудисти: М.З. Еттінгер (1804-1863), який прославився низкою талмудичних праць, але відмовився зайняти посаду рабина; його шурин Йосеф Шауль Натансон (1810-1875), автор численних галахічних праць, засновник відомої єшиви (1848), який з 1857 р. і до кінця життя обіймав посаду рабина Львова; Цві Гірш Орнштайн, ав бейс -дін Львова; син першого Ісаак Аарон Еттінгер (1827-1891) - міський рабин в Перемишлі та у Львові; рабин Іцхак Шмелкес (1828-1906); рабин Ар'є Лейб Брауде.