Підписатися на розсилку

Пошук

Єврейська громада Львова у період І Світової війни та міжвоєнні часи

Часи перед І Світоовю війною ознаменувалися для єврейської громади Львова розквітом єврейської культури, Вчення та активною участю євреїв у політичному, економічному та суспільному житті міста. У 1910 р. євреї Львова (біля 60000 чоловік) становили 25 % мешканців міста та більшість у сферах так званих вільних професій (70 % від усіх адвокатів, 60 % від усіх лікарів); 70 % членів торгово-промислової палати Львова були євреями. В університеті Львова у 1910 р. навчалося вже 1500 євреїв (33 % від загального числа студентів), діяло декілька єврейських студентських спілок, в університеті викладали вчені-євреї, в тому числі видатний історик Ш. Аскеназі (1866-1935). З кінця 19 ст. і до ІІ Світової війни Львів був одинм із центрів єврейського книгодрукарства. Його історія розпочалася ще з часів Австро-Угорщини, коли у 1772 р. уряд сприяв перенесенню єврейських книгодрукарень з Жолкви до столиці Галіції Львова з метою посилення цензури. Серед них відомі видавничі будинки В. Летеріса та Х. Мадпіса, останній видав всесвітньовідомий твір "Піркей Еліягу" під авторством Еліягу Левіта у 1783 р. Також у домі Мадпіса у світ з'явилося нове видання Талмуду (1859-1868) і семитомник "Шульхан Аруху" з стандартними коментарями (1858-1861), який досі є одним із найкращих у світі видань (подібне було надруковане Й. Л. Балабаном та його сином, які розпочали книгодрукарську справу у 1839 р.). У 1785 р. був виданий твір Маймоніда "Мішне Тора" (1805-1811) у друкарні Й. С. Герца. Онучка Мадпіса Юдіт Манн-Розанес також приїхала з Жовкви та її син М.Х. Гроссман продовжив друкарську справу до 1858 р. Вже на кінець 19 ст. у Львові діяло біля 20 єврейських видавництв, і ще більше до ІІ Світової війни, тому Львів був одним з головних центрів видавництва єврейських книг у всій Східній Європі та Балканах.

Під час І Світової війни до Львова прибули тисячі біженців-євреїв з прилеглих до Росії регіонів. При захопленні Львова російськими військами в серпні 1914 р. єврейське населення страждало від грабунків та мародерства, єврейські заклади були зачинені, багато євреїв було взято у заручники. З повернення австрійської влади у 1915 р. життя громади та єврейських організацій відновилося, була налагоджена допомога біженцям. У листопаді 1918 р. під час озброєної боротьби поляків з українцями за владу над Східною Галіцією відбулися погроми у Львові, у яких загинуло 70 євреїв та ще більше було поранено. Це були складні часи запеклої боротьби німецької, польської та української культур, і над євреями нависала серйозна загроза асиміляції. В той же час євреїв кожна з ворогуючих стрін обвинувачувала у сприянні супротивнику. Наростав антисемітизм, і складна економічна ситуація торкнулася економічної сфери єврейського життя. Економічна криза відобразилася у зменшенні суми громадського збору від 497 тис. злотих у 1939 р. до 310 тис. у 1933 р.

Але незважаючи на всі труднощі, у складі незалежної Польщі (1918-1939) громада Львова була третьою за величиною у Польщі і одним з найважливіших центрів єврейської думки у Східній Європі. У 1939 р. вона налічувала 109500 чоловік (33% усього населення). В 1920-1923 рр. у Львові існував дім ге-Халуца, у якому проживали та готувалися до репатріації в Ерец-Ісраель багато євреїв міста. Під Львовом у ці роки була організована єврейська сільсько-господарська ферма. Невдовзі у Львові відбулися 3 конференції спілки ге-Халуца, і сотні її учасників прибули в Ерец-Ісраель до Львова у складі третьої алії. Громада мала 3 єврейські середні школи з викладанням на польській мові, педагогічний інститут з викладанням на івриті (з 1920 р.), який очолив рабин та історик Моше Шорр, релігійно-національну школу "МаТаТ" ("Мі-Ціон Теце Тора"), професійну школу, багато хедерів та талмуд-тору. Також у місті розквітало єврейське життя у ашкеназьких синагогах, з'являлися нові хасидські молитовні будинки. У Львові видавалися єврейські газети "Хвиля" (з 1919 р., сіонісьтське видання), "Лембергер Тогблат" (з 1920 р.) і "Опінія". Керівництво громадою знаходилося в руках прихильників асиміляції та ортодокчів водночас. Сіоністський рух у Львові очолювали І. Тон і Х. Розмарін (1882-1955), члени виконавчого комітету Всесвітньої сіоністської організації. Єврейські депутати від Львова у польському парламенті були серед ініціаторів "Угоди", що була нереалізованою угодою з польським урядом у 1925 р. Ортодоксальні євреї, особливо багаті хасиди Белзу, становили значну кількість серед єврейських депутатів польського парламенту.