Три тижні між 17-м тамуза і 9-м ава називаються періодом «між тіснинами». Дехто називає ці дні «між нещастями». 17-го тамуза в пустелі євреї зробили золотого тільця, і Моше-рабейну розбив перші Скрижалі Заповіту. Через багато років у цей же день неєвреї оточили Ієрусалим, внесли ідола в Храм і спалили сувій Тори в Храмі. 9 Ава три тижні закінчуються. У цей день євреї побачили, як камені і дерево Храму горіли, і в цьому полум'ї Храм піднявся в небо.
Незважаючи на те, що вже минуло стільки років, євреї досі плачуть про це і чекають, коли нарешті прийде Машиах і відбудує Храм. Про що ми досі плачемо? І чому Машиаха досі немає?
У тижневому розділі Матот, який випадає на ці три тижні, написано: «Якщо хто дасть обітницю для Вс-вишнього або присягне клятвою, поклавши обітницю на душу свою, хай той не порушить свого слова: все, як вийшло з уст його, повинен він зробити» (Бамідбар 30:3). Як цей тижневий розділ пов'язаний з трьома тижнями?
Можна пояснити перше питання з наступної історією.
Одного разу група євреїв організувала нелегальне перевезення алкогольних напоїв через кордон. Кожні два тижні група з 10 чоловік приїжджала з труною, наповненою алкоголем. За єврейськими законами ніхто не має право відкрити труну з тілом. Люди йшли з пониклими головами, плакали, робили вигляд, що сумують за померлим. Прикордонники не турбували «розбитих від горя» людей. Так тривало місяцями... Через кілька місяців люди звикли до процесу, і їх плач вже не виглядав природним, а деякі не витримували і просто посміхалися. Природно, це викликало підозру у прикордонників, і вони зажадали відкрити труну. Ніякі переконування не допомагали, і коли правда розкрилася, злочинці почали благати про пощаду. Прикордонники їм відповіли: «Плакати потрібно було раніше! Тепер вже пізно».
У книзі Несівос Шалом наводиться, що коли дочка Фараона почула плач з люльки, що пливла по воді, вона сказала: «Ця дитина з єврейських дітей». Мудреці пояснюють: з його плачу вона зрозуміла, що це плач єврея. Плач єврея - це плач надії, а плач нееврея - це плач розгубленості, коли людина відчуває себе остаточно розбитою.
Щороку ми плачемо, щоб Храм Б-га був відбудований. Це плач надії, і ми не можемо дочекатися, коли настане той момент, і Храм Б-га знову повернеться до нас і залишиться назавжди. Цим плачем ми відновлюємо Храм на небі.
Але наскільки правдивий і чистий цей плач? Чи боляче нам по справжньому, що Храму ще немає? Наскільки ми дійсно прагнемо цього? Прихід Машиaха залежить від відповідей на всі ці питання.
Тора дає нам натяк в цьому тижневому розділі. Кожне слово єврея має бути закріплене справою. Тоді кожна молитва, будь-яке наше прохання, і, звичайно, молитва про повернення Храму, буде виконана.
Баaл Шем Тов пояснює слова, сказані царем Давидом «Б-г - Тінь твоя». Б-г поводить Себе з нами, наче тінь, так само, як ми поводимося по відношенню до Його заповідей.
Тому, навіть якщо ми не в змозі відчувати втрату і плакати по-єврейськи, з надією, у нас залишається ще один метод. Ми можемо виконувати обіцяне на горі Синай, а саме зберігати і виконувати заповіді Тори. Завдяки цій обіцянці, яку євреї дбайливо зберігали протягом тисяч років, вони не загубилися серед інших народів. Багато народів зникли зі сторінок історії, але єврейський народ продовжує жити.
Все, що виплакали наші предки, вже відбудувало фундамент і більшу частину Храму. Ми - ті, хто повинні завершити це будівництво своїми діями, щоб уже настав той день, коли Вс-вишній поверне нам Храм!
Джерело: Ohr HaTorah