Це сталося в перший день святкового дня Суккот у місті Ліженськ (нині це місто Лежайськ) в бейс-мідраші видатного цадика раббі Елімелеха. В залі панувала святкова атмосфера. Раббі Елімелех почав читати молитву Галель, але це не було незвичайним у його поведінці. Чому він раптом перервався і зробив глибокий вдих? І чому всю молитву він не був вже таким спокійним, як раніше? Було зрозуміло, що Ребе чимось стурбований.
Ледь закінчивши молитву, раббі Елімелех поспішив до свого брата, раббі Зусі, який приїхав у гості на святковий день, і попросив:
- Підемо, ти допоможеш мені знайти етрог, який наповнює всю синагогу ароматом Ган-Едена!
І вони почали переходити від одного єврея до іншого, аж доки не потрапили до найвіддаленішого кута синагоги, де пообіч від інших стояв чоловік, занурений у свої думки.
- Ось він! - вигукнув раббі Елімелех. - Розкажи нам, дорогий друже, хто ти і звідки, і де ти придбав цей прекрасний етрог?
Єврей, здивований неочікуваним запитанням, повільно, ретельно підбираючи слова, відповів:
- При всій моїй повазі, Ребе, це довга історія. Хочете послухати її повністю, від початку до кінця?
- Звісно хочу, - вигукнув раббі Елімелех. - Я впевнений, що вона того вартує!
Тогда єврей почав свою розповідь:
- Мене звати Урі, родом я зі Стреліска. Працюю меламедом. Чоловік я небагатий, але, незважаючи на це, стараюся виконувати міцвойс найвищим чином, особливо - заповідь про чотири рослини у святковий день Суккот. Половину заробленого за рік я твитрачаю на сім'ю, а другу відкладаю на купівлю найкращого етрогу. Заробіток меламеда не надто великий, і дітям довелося б голодувати, якби не моя дружина, для якої ця заповідь є так само важливою. Вона не тільки не заперечує проти витрат таких великих грошей на етрог, а й допомагає мені - працює кухаркою і приносить у сім'ю гроші, яких бракує…
У цьому році я, як зазвичай, відправився до Львова - пішки, щоб не витрачати зайвих грошей. У гаманці в мене було 50 золотих на покупку етрогу. По дорозі я вирішив трохи відпочити на постоялому дворі. Настав час Мінхи, тому я тихо встав у куті і почав молитися.
Приблизно в середині молитви Шмоне Есре я почув жахливий крик, за яким послідували зітхання і стогони когось, хто, ймовірно, був у великих бідах. Я інстинктивно відчував, що той, хто кричав, був євреєм, хоча той не вимовив жодного слова. Я поспішив завершити молитву, щоб як можна скоріше дізнатись, що відбувається, і чи можу я чимось допомогти. Обернувшись, я побачив єврея з батогом у руці, який жалівся на життя шинкарю. З його плутаної розповіді, яка переривалась риданнями, стало ясно, що цей бідний єврей працював візничим. У нього була велика сім'я, і він ледь зводив кінці з кінцями. І ось на його голову звалилося справжнє нещастя: кінь впав на землю в лісі неподалік від шинку і не зміг більше піднятися!
Я не міг бачити, як страждає цей єврей, і почав його втішати. Я говорив про те, що він повинен пам’ятати про Б-га, який допомагає йому в біді, якою б жахливим не здавалася ситуація. Шинкар також зжалився над ним і запропонував: «Я продам тобі свого коня. Візьму 50 золотих, хоча коштує він всі 80. Я просто хочу допомогти тобі в біді». - «У мене немає навіть 50 грошів, а він мені розповідає про коня за 50 золотих. Ти смієшся наді мною?!» - гірко вигукнув візничий. Я зрозумів, що не можу витратити гроші на покупку етрогу, коли зустрівся з євреєм, що потрапив у біду і можу допомогти йому. І я звернувся до шинкаря: «Скільки ти хочеш за коня?» Шинкар здивовано повернувся до мене: «Якщо заплатиш прямо зараз - візьму 45 золотих і ні монетою менше!» Я тут же дістав гаманець і простягнув шинкареві гроші. У візничого від подиву очі ледь не вилізли з орбіт. Він був настільки щасливим, що не міг вимовити ні слова. «Тепер ти бачиш, що Вс-вишній може допомогти тобі навіть у ті хвилини, коли все здається безнадійним!» - сказав я візничому, який разом із шинкарем направився до виходу, щоб забрати придбаного коня і впрягти його у віз, який залишився у лісі. Як тільки вони вийшли, я швидко зібрався і пішов, не бажаючи вислуховувати потік подяк від щасливого візничого.
Діставшись до Львова з п'ятьма золотими у кишені, я був змушений купувати найзвичайнісінький, але, звісно, кошерний етрог. Звичайно, мій етрог був найкращим у містечку, і до мене приходили всі євреї, щоб хоча б раз промовити на нього благословення. Але в цьому році мені дістався настільки невдалий етрог, що дружина не заперечувала, коли я повідомив, що краще піду молитися в Ліженськ, де мене ніхто не знає…
- Але дорогий реб Урі, - вигукнув раббі Елімелех, - твій етрог насправді унікальний! Тепер я зрозумів, чому його аромат подібний запаху Ган-Едена! Я розповім тобі продовження цієї історії: після вашої зустрічі з тим візничим він вирішив, що ти - пророк Еліягу, якого Вс-вишній відправив у наш світ у вигляді людини, щоб врятувати його від біди. Прийшовши до такого висновку, він почав шукати здатність віддячити Творця, але він не вмів читати - тому не міг вимовити молитву. І він довго ламав голову над тим, щоб знайти належний спосіб виразити свою вдячність. В кінці кінців він взяв у руки батіг, змахнув ним щосили і закричав так голосно, як тільки міг: «Отче Небесний, я так люблю Тебе! Я люблю Тебе більше, ніж свою жінку і дітей! Що мені зробити, щоб довести Тобі це? В знак своєї любові я буду бити батогом!» З цими словами візничий тричі змахнув батогом. Це було в один з десяти Днів трепету - між Рош ГаШана і Йом-Кіпуром.
У Йом-Кіпур Вс-вишній сидів на троні Правосуддя, уважно прислухаючись до молитов цього святого дня. Раббі Леві-Іцхак з Бердичева, захисник євреїв, штовхав віз, наповнений єврейськими заповідями до дверей Ган-Едена, коли з'явився Сатан і перекрив йому дорогу єврейськими гріхами, і раббі Леві-Іцхак не зміг продовжити свій шлях. Я і мій брат раббі Зуся почали молитися ще завзятіше, щоб допомогти раббі Леві-Іцхаку, але даремно. І раптом я почув свист батога, який пронизав повітря, після якого з’явився невеликий промінь світла, який освітив весь світ до небес! Можна було побачити ангелів та праведників, які сидять і співають у славу Вс-вишнього. Почувши слова візничого і свист батога, вони вигукнули: «Щасливий Цар, Якого прославляють так!» З’явився ангел Міхаель верхи на коні, в супроводі візничого з батогом в руці. Міхаель запряг коня у віз, який перевозив заповіді, а візничий змахнув батогом. І сталося диво: віз рушив вперед, наїхав на гріхи, які перегородили шлях, і невдовзі вже стояв біля трону Слави. Поглянувши на нього, Цар царів піднявся з трону Суду і пересів на трон Милосердя. Так було підписано вирок на хороший і щасливий рік всьому дому Ізраїлю…
А тепер, реб Урі, - посміхнувся раббі Елімелех, - знай, що все це сталося завдяки тобі, завдяки здійсненому тобою благородному вчинку. Йди додому і будь гордістю єврейського народу! Але перед тим, як ти підеш, дозволь і мені взяти цей прекрасний етрог і благословити його у славу Творця!
Це був той самий реб Урі, який згодом став відомим як раббі Урі зі Стреліска, хай захистить нас пам’ять про нього. З простого меламеда він перетворився на вчителя тисяч хасидів. Люди прозвали його Сороф - «Вогняний ангел», тому що від жару його молитви обвуглювались колодчасті стіни синагоги!